» Дива трапляються
Інформація до новини
  • Переглядів: 44
  • Автор: admin
  • Дата: 3-01-2020, 08:22
3-01-2020, 08:22

Дива трапляються

Маленький хлопчик пильно вдивлявся у замерзлу шибку. На вулиці не на жарт розгулялась завірюха. Пухнастим снігом окутала вона все довкола. Дерева вдяглися у білосніжні шубки, а земля вкрилася м’якою ковдрою. По­чудернацькому виглядали кучугури. Петрик із нетерпінням чекав на найдобрішого дідуся – Святого Миколая. Адже саме він мав завітати до малечі з подарунками. У душі хлопчика закралась тривога.
­
Мамо, чи прийде Миколай до мене у таку негоду, ­ запитав стурбовано Петрик. ­ На вулиці навіть дороги не видно.
­ Не переймайся, мій любий, для нього немає ніяких перешкод. Святий Миколай обов’язково порадує тебе. Цілий рік ти був чемним та слухняним сином, тож чекай на подарунки, ­ ласкаво промовляла мати до свого маляти, намагаючись заспокоїти.
Петрик втихомирився. Тихенько сів на дивані, поряд стояла ошатно вбрана красуня­ялинка. У світлі різнокольорових вогників гірлянди виблискувала вона барвистими кольорами іграшок та грайливого дощику. Вчора тато придбав пухнасту зелену красуню, а ввечері всі разом прикрашали вони її до свята. Батько раз по раз брав сина на руки і підносив до верху, аби той власноруч причепив кульку до гілки.
­ От, молодець, ­ хвалив він дитину і при цьому гладив по русявій голівці.
­ Старається, ­ відповідала з усмішкою мама. ­ Таки заслуговує на гарний подарунок.
­ Дивись не засни, а то прийде дідусь, а подарунок вручати нікому, ­ сміявся чоловік.
­ При цих словах Петрик ставав бадьорішим, а сон вмить відступав.
Родина хлопчика проживала на околиці села у невеличкій хатині. Чоловік із дружиною старалися, аби привести до ладу обійстя, щоб було не гірше, ніж у інших. Старалися самі, допомоги не чекали. Вони змушені були оселитися у цій садибі, коли суворі батьки Івана вигнали молоде подружжя із дому. Вони ніяк не могли змиритися, що єдиний син одружився на сироті, у якої ні кола, ні двора. Не такої невістки хотілося заможним батькам. Але дівчина була доброї та лагідної вдачі. Намагалася у всьому догодити свекрам. Вони ж при кожній ліпшій нагоді дорікали сироті. Проте Іван завжди був на боці дружини, чим викликав ще більше незадоволення батьків. Невдовзі народився Петрик, але це не покращило відносин у родині. Остання сварка була вирішальною. І ось уже близько п’яти років Іван, Ольга та маленький Петрик мешкали окремо. Хлопчик не знав ні дідуся, ні бабусю. Ходив до дитячого садочка, вмів рахувати, знав букви, радував батьків дитячою безпосередністю. У родині все було добре, але Іван інколи сумував за батьками. Не міг зрозуміти, чому вони так вчинили. Адже найбільша радість для батьків – бачити щасливими своїх дітей. У святковий день не хотілося згадувати про негаразди. Поряд найдорожчі люди – дружина Ольга та маленький Петрик.
Вже добре звечоріло. Поволі вщухав дошкульний вітер. Сніжинки плавно танцювали у святковому вальсі.
Ольга накривала на стіл. У кімнаті розносився аромат святкових страв. Господиня старалася цілий вечір. Вже мали сідати за стіл, як на ганку почулися чиїсь кроки. Хлопчик миттю припав до вікна, аби розгледіти щось у темряві. Може це Святий Миколай, ­ вигукнув Петрик. Іван вийшов у веранду, відчинив двері. На порозі стояли його батьки. Морозну тишу порушив батько. Привітавшись, винувато запитав сина чи пустить до хати. Іван відступив та запросив їх до кімнати.
­ Доброго вечора господарям, зі святом вас, ­ мовили гості.
­ Не чекали нас. Пробачте нам, рідненькі, за даремні образи. Соромно нам за свої вчинки, ­говорив батько. Мати ж хитала головою, опустивши очі, з яких капали сльози.
­ Годі вам. Нехай все погане залишиться у минулому, давайте краще повечеряємо та відзначимо свято, ­ защебетала невістка. Хлопчик не міг зрозуміти, що діється. Він мовчки спостерігав за дорослими. Тато покликав сина і сказав, що до них у гості прийшли його дідусь із бабусею. Малий зрадів, оскільки давно хотів з ними зустрітись. Невдовзі дитина сиділа у дідуся на руках і щось йому весело розповідала.
Потім поважний чоловік встав із­за столу і вийшов із кімнати. Вернувся через кілька хвилин, але в іншому образі. Посеред хати стояв казковий Святий Миколай у довгому кожусі, з густою білою бородою та чудернацькій шапці. У руках він тримав цукерки, а головне – яскраві санчата та теплі рукавички. Хлопчик із захопленням дивився на довгоочікуваного гостя.
­ Йди­но сюди, Петрику, ­ гукнув до себе дитину казковий дідусь. – Я знаю, що ти був добрим і слухняним. Ось тобі гостинці.
Потім Миколай взяв у обійми внучка. Лоскотав його бородою і щось шепотів на вухо. Від задоволення хлопчик посміхався. Спати зовсім не хотілося. Такого свята він ще не бачив. Як добре, що Святий Миколай подарував стільки радості і добра. Отож дива все­таки трапляються. Потрібно лише жити із світлою душею, чистим серцем і вірою в краще.
Світлана Кириленко.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^