» Молодість минула, а любов не згасла
Інформація до новини
  • Переглядів: 42
  • Автор: admin
  • Дата: 7-02-2020, 08:34
7-02-2020, 08:34

Молодість минула, а любов не згасла

«Без сім’ї немає щастя на землі»­ твердить українське народне прислів’я. Яскравий приклад того, як разом пережити усі випробування долі і залишитися щасливими, відображає подружжя Григорія Миколайовича та Євдокії Григорівни Васильченків. У любові і злагоді прожили вони 60 років. 31 січня у затишному родинному колі щаслива пара відсвяткувала своє діамантове весілля. У цей день гості щиро бажали ювілярам здоров’я, благополуччя та довгих років життя у парі. Не кожному вдається відзначити такий поважний ювілей подружнього життя, адже це більше, ніж пів століття. Але не зважаючи на роки, їхні почуття залишились такими ж щирими, як і колись, а очі випромінюють добро і ласку. Оскільки створювали сім’ю не на рік, а на цілий вік.
Світле кохання, що зародилося у далекому 1959 році, стало початком їхньої сімейної життєвої історії і тим міцним фундаментом, на якому Григорій Миколайович та Євдокія Григорівна збудували свою родину. Народилися і виросли вони у селі Варварівка. Хоч і були односельцями та познайомилися лише тоді, коли Григорій повернувся із армії. Ця доленосна мить відбулася у місцевому клубу. Хлопець вже давно зустрічав Євдокію, адже проживала вона неподалік його бабусі. На розмову не наважувався. Гарна дівчина відразу припала до душі бравому парубку. Після зворушливих зустрічей та побачень молоді люди зрозуміли, що не можуть жити один без одного, тому вирішили одружитися. Пригадує Григорій Миколайович, що на щедрика ходив свататися до нареченої. Не забарилося й весілля. Одружилися вони 31 січня 1960 року. Святкували скромно, але весело. На той час чоловіку було 24 роки, а дружині лише 18.­ Здається, що це було ніби вчора, а відтоді минуло вже 60 років. Не віриться, що так швидко промайнула молодість,­ з теплотою в голосі розповідають ювіляри про щасливий день їхнього життя. Пам’ятають вони майже все, перегортаючи сторінку за сторінкою книгу свого подружнього життя.
Після весілля молоді проживали у родині чоловіка. Тоді Григорій Миколайович працював у колгоспі бригадиром рільничої бригади, дружина­ у ланці. Незабаром до родини завітав лелека, подарувавши молодій парі донечку Валентину. На той час жінки не мали відпусток по догляду за дитиною, тож глядіти донечку допомагала свекруха. Як справжні господарі вирішили збудувати власний дім. Працювали не покладаючи рук. Старалися , аби все було до ладу. І ось у 1963 році родина Васильченків вже мала власний новозбудований будинок. Поступово облаштовували садибу, завели чимале господарство. Як важко не було , але справлялися, на долю не нарікали. Молоді були, сил і енергії вистачало, а головне все робили разом. У 1964 році їхня родина поповнилася ще однією донечкою Надійкою. У трудових сільських буднях минали роки. Євдокія Григорівна­ справжня берегиня сімейного вогнища. Все вона встигала і вдома, і на роботі. Скрізь у неї був порядок. Григорій Миколайович­ голова родини. Вольовий, рішучий, справжній чоловік, який за що не брався, все міг зробити. Важливі питання вирішували вони завжди разом, будуючи взаємини на повазі і розумінні. Але у житті, як на довгій ниві­ траплялося всього, та життєва мудрість і довіра допомагали долати труднощі. Григорій Миколайович захоплювався роботою на землі. Для підвищення фахової майстерності здобув професію агронома у Роменському сільськогосподарському технікумі. У 1966 році за успіхи у рільництві був нагороджений орденом. Євдокія Григорівна на той час трудилася лаборантом на молочнотоварній фермі. Влітку 1970 року у працьовитій родині сталася гарна подія­ народилася третя донечка Люба. Зростали і виховувались діти у любові та злагоді. Змалечку батьки навчали їх берегти сімейні цінності, поважати старших, жити чесно і гідно. У кожного з них були свої обов’язки по господарству.
­Все вміли робити наші дівчата. Коли підросли, можна було не турбуватися за домашнє господарство. Добрими помічницями були вони нам. І в школі навчалися гарно. Це наша гордість, надія та підтримка. Адже гарні діти­ це результат нашого життя, ­ говорять Григорій Миколайович та Євдокія Григорівна. Голова родини майже все своє трудове життя працював на керівних посадах – був агрономом,
головним економістом, заступником голови колгоспу по кормовиробництву. У 1980 р. із червоним дипломом закінчив Сумський сільськогосподарський технікум. І навчання, і робота забирали у чоловіка досить багато часу, але завжди на першому місці у нього сім’я – дружина і діти, яким попри зайнятість встигав приділяти увагу. Окрім роботи, Григорій Васильченко брав активну участь у громадському житті населеного пункту. Був головою виконавчого комітету Пісківської сільської ради, обирався її депутатом тощо. Після виходу на заслужений відпочинок невтомний трудівник продовжував працювати завідуючим зернотоком та вагарем. У всьому чоловіка підтримувала мудра дружина. Любов і терпіння – ось основа їхнього щасливого шлюбу. Сімейні стосунки Григорія Миколайовича та Євдокії Григорівни стали гарним прикладом для їхніх дітей. Валентина та Надія закінчили Чернігівський кооперативний технікум. Молодша Люба стала вихователем. Нині старша та молодша доньки мешкають у Прилуках, а середня Надія проживає найближче до батьків – у місті Бахмач. Кожна з них подарували Григорію Миколайовичу та Євдокії Григорівні внуків. Їх у Васильченків п’ятеро – Валерій, Вадим, Сергій, Тимофій та Станіслав. Радіють прабабуся і прадідусь і п’ятьом правнукам. Вся дружна родина часто збирається разом. У колі сім’ї вони відпочивають душею. А ще кожен із них добре знає, що Євдокія Григорівна вправна господиня, яка завжди пригощає своїх найрідніших людей смачними стравами, приготовленими з любов’ю.
Ось і на святкування діамантового весілля вона подбала про щедрий стіл, і тут не обійшлося без її традиційної каші, рецепт якої передається у їхній родині з покоління в покоління.
Нині щасливе подружжя Васильченків мешкає у м.Бахмачі. Останнім часом їх почало підводити здоров’я. Займатися господарством стало не під силу. Хоч як не шкода було залишати садибу у Варварівці, та довелося переїжджати у місто, ближче до доньки. Чоловік та дружина відмовилися від улюбленого заняття – вирощування плодових дерев, кущів, овочів, яким захоплювалося подружжя.­ Але не біда. Не в цьому щастя. Головне, що вони разом.
Вогонь їхнього кохання, яке пройшло випробування часом, не тліє, а горить, зігріваючи теплом усю родину.
Світлана Кириленко.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^