» На віку, як на довгій ниві
Інформація до новини
  • Переглядів: 588
  • Автор: admin
  • Дата: 4-05-2020, 08:23
4-05-2020, 08:23

На віку, як на довгій ниві

Для кожного з нас, жителів села Стрільники, як і всіх українців, понад усе пам’ятний цей рік. Адже ми відзначаємо 75 річницю Перемоги в Другій світовій війні. У ці дні з особливою гордістю згадуємо тих, хто вів боротьбу з нацизмом, знищив ворога в його лігві та приніс на нашу землю довгожданий мир і волю. А в мирний час своїми добрими справами прикрашали життя і залишать добру пам'ять про себе.
Одним із них є ветеран бойових дій, чуйна і порядна людина, яка користується шаною і повагою у жителів нашого се­ ла ­ Павлюк Михайло Костянтинович.
Михайло Костянтинович народився у далекому 1927 році в селі Крути Ніжинського району у багатодітній родині. У сім’ї, окрім Михайла, батьки виховували ще трьох сестер та молодшого брата.
Дитинство Михайла Костянтиновича було нелегким, йому довелося пережити голод 1932­1933 років та відчути на собі важку сільську працю. Він поєднував працю з навчанням. До початку війни закінчив 6 класів сільської школи.
Розпочалась Друга світова війна. Загарбники увійшли у село Крути 8 вересня. Для жителів села з перших днів окупації нацисти стали здійснювати режим жорсткого терору. Михайлу Костянтиновичу, разом з іншими односельцями, довелося відпрацьовувати трудову повинність новим господарям.
Його рідне село було визволене у вересні 1943 року. У 17 років Михайло Костянтинович був призваний у ряди Збройних Сил. Перші дні служби ніс у Вінницькій області в учбовій частині снайперів. Бойове хрещення з ворогом отримав на території Угорщини у боях з «власівцями». Це були жорстокі бої, як пригадує Михайло Костянтинович, в яких полягло багато його побратимів. Потім були Польща, Чехословаччина та країни Прибалтики – Литва, Латвія, Естонія.
Михайло Костянтинович два роки віддав службі «матінці піхоті», а згодом після перепідготовки ніс службу на морських просторах Балтики, на торпедному катері.
На все життя закарбувався у пам’яті чоловіка той трагічний випадок, коли катер розірвало на дві частини, (це спрацювала під днищем німецька магнітна міна). Його киль з моторним відсіком і частиною екіпажу пішов на дно, а носова частина, наполовину заповнившись водою, залишилась на плаву. У цій холодній водяній купелі залишилось вісім матросів, серед них і Михайло Костянтинович. Був грудень, холод пробирав моряків до кісток. По пояс у воді вони пробули усю ніч. На базі підняли тривогу – катер не повернувся із завдання. Їх на ранок у морі побачили з літака, потім швидкохідний катер підняв їх на борт. Багато місяців довелось лікуватись у госпіталі, від переохолодження два товариші Михайла Костянтиновича померли. Потім знову була служба на бойовому кораблі машиністом парових котлів. Демобілізувався Михайло Костянтинович в 1949 році. Має бойові нагороди.
Потім навчання в сільгосптехнікумі у Борзні. За направленням працював агрономом у селі Стрільники.Має 42 роки трудового стажу: трудився бригадиром рільничої бригади, завідуючим відділом тваринництва, агрономом. За високі досягнення у розвитку сільського господарства Михайло Костянтинович нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ.
У 1952 році доля Михайла Костянтиновича звела з чарівною дівчиною Олександрою Петрівною Іващенко. Вона після закінчення Борзнянської школи медсестер приїхала працювати у село Крути. Молоде подружжя переїхало у село Стрільники на постійне місце проживання. Спільно побудували дім, посадили сад, завели пасіку, за якою доглядали майже все своє життя. Виховали двох синів і доньку.
Михайло Костянтинович дуже стриманий, не любить багато розмовляти, але у виявленні своїх почуттів відвертий. ­Я щаслива, що він поряд, і в будь­яку хвилину прийде мені на допомогу і запитає: «Що тебе турбує? Ти мені потрібна». Ці слова є найкращими ліками, вони завжди зігрівають мені душу,­ говорить Олександра Петрівна.
А Михайло Костянтинович так відгукується про свою дружину: «Вона господиня, у неї завжди скрізь порядок і затишок. Вона у нас голова сім’ї. Але я від цього не страждаю, тому що вона у мене розсудлива і мудра. Я дуже щасливий, що зустрів її у своєму житті».
Запам’ятались мені і такі слова Олександри Пет­рівни: «Якщо людина хоче, щоб її заміжнє життя було довгим і спокійним, не потрібно щодня випробовувати його на міцність. Головне, щоб у сім’ї була любов, повага, взаєморозуміння та уміння поступатись і не накаляти ситуацію».
Запитую: «В чім секрет вашого 67­річного спільного життя?» Олександра Петрівна відповіла: «В тім, що ми завжди разом, завжди зайняті, завжди кудись поспішає, але в той же час нам завжди вистачає часу один для одного».
Про них турбуються і допомагають сини Микола та Григорій, а також донька Катерина. Радіють сьогодні дідусь і бабуся 8 внукам і 9 правнукам.
Роки ідуть, Михайлу Костянтиновичу – 92, Олександрі Петрівні – 87… літні люди, але у них на першому місці доброзичливе ставлення один до одного, як і в молоді роки.
Їх довге, щасливе сімейне життя є прикладом для інших.
Ми, жителі села та первинна ветеранська організація, пишаємося, що в громаді є така пара.
Сім’я – це щастя, любов і удача,
Сім’я – це свято і сімейні дати,
Сім’я – це праця і єдина турбота,
Сім’я – це складно, сім’я – це важливо,
Бо щасливо жити одному не можливо!
Іван ГЕРАСИМЕНКО, голова первинної
ветеранської організації села Стрільники.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^