14 грудня в Україні відзначатимуть День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ця дата ­ це ще один привід згадати та відзначити велич подвигу всіх, хто не шкодуючи власного здоров’я і сил, став на боротьбу з атомним лихом.

Серед відважних бахмачан, що стали на перешкоді мирному атому, який вийшов з­під контролю, ліквідатор аварії на ЧАЕС першої категорії Василь Прокопенко.

­ Два рази на рік ми збираємось біля Пам’ятного знаку загиблим чорнобильцям, щоб вшанувати світлу пам’ять та висловити довічну повагу тим, кого вже немає з нами, вкотре нагадати суспільству про наслідки аварії та поспілкуватися, згадати ті часи, ­ відзначає Василь Степанович. А згадувати їм є що, адже спільна робота згуртувала, об’єднала зовсім різних людей.

Потрапив Василь Прокопенко до Чорнобиля 17 липня разом з­понад шістдесятьма бахмачанами. На той час 27­річний чоловік працював на заводі «Хіммаш» змінним майстром інструментального цеху. Повістку отримав під час відпустки, саме збирався відвідати батьків, та не склалося. Відправився рятувати людство від техногенної катастрофи. А вдома на тата чекали чотирирічна донька Наталя та півторарічний Сашко. Вразила ліквідатора чудова природа зони відчуження, особливо запам’ятались великі, набагато більші ніж зазвичай, ягоди на вишнях, щедрий урожай грибів.

Василь Степанович був начальником зв’язку однієї з частин, згадує як прокладали дроти, працювали на укладці труб, щоб з річки постачати воду для обробки транспорту. 130 днів, що пробув в Чорнобильській зоні, позначилися на здоров’ї ліквідатора.

­ Прикро, що багатьох, з ким я призивався , вже немає з нами, ­ з болем говорить Василь Прокопенко.

Та налаштований мій співрозмовник оптимістично. Бачить майбутнє країни, на благо якої працював, ліквідовуючи наслідки страшної катастрофи, у дітях, у чотирирічному внучку Дмитрику, адже саме заради світлого майбутнього звершували ліквідатори подвиг своєю щоденною працею.

Наталія Корень.