» Струни серця
Інформація до новини
  • Переглядів: 35
  • Автор: admin
  • Дата: 19-02-2021, 09:07
19-02-2021, 09:07

Струни серця

«Струни серця» оживають,
Ніжним голосом лунають,
«Струни серця» знов звучать!
В «Струнах» словом сокровенним,
Українським, незнищенним
Сяє Пам’яті Свіча.
Вічність у її очах.
« Немає любові святішої,
А ніж любов до померлих»
Світлій пам’яті незабутнього Миколи Федоровича Шевченка – редактора районної газети «Радянське село», опісля «голосу Присеймів’я» з ліричною сторінкою «Струни серця», непов­торні чари якої душа і досі відчуває, і на честь якої я назвала одну зі своїх поетичних збірок.
«Струни серця» звучать
У душі, у віршах,
Не дають ні на мить супокою.
О, як юно звучать!
Як цілюще звучать,­
Ними рани душевні я гою,
В «Струнах серця» палких
Ми такі молоді
І редактор, як батько, між нами.
І слова, що зронив, до сих пір золоті ­
Не старіють слова ті з роками.
…Теплий погляд очей і усмішка ясна,
І щоденні думки про газету…
Хоч без нього не вперше буяє весна,
Та його не забули поети,
Яких він шанував
І писати навчав –
Відбирати зерно від полови…
Залишив на Землі незникаючий слід ­
Пломінь Слова і пломінь Любові.
Щоби грілися ми, обіймались крильми,
Щоб були і веселі, й здорові…
Вічна пам’ять про Вас,
О, редакторе мій,
Пломеніє сузір’ям любові.
«Струни серця» звучать
У душі, у віршах,
Ні на мить не дають супокою.
О, як юно звучать!
Як цілюще звучать,­
Ними рани душевні я гою.
ххх
Струни серця звучать –
І сльозинка в очах,
І сніжинка сідає на скроні.
Я сніжинку ловлю, наче спалах жалю,
А вона тихо тане в долонях.
Так і наше життя,
Мов сніжинонька та,
Що розтала й пішла за водою,
Не розтане лиш та,
Що на скроні зліта –
Буде сріблом цвісти і журбою.
Струни серця звучать ­
Ще вогонь не загас,
Ще не час нам сніжинками бути.
Ще палає свіча,
Що зоветься життям,
Іще літо у душах – не лютий.
Ще пожнем і зберем золотий урожай,
Ще нам осінь у душу загляне.
А сніжинки і сніг почекають нехай –
Хай життя не охолоне, не тане…
Струни серця звучать,
Бо вогонь не зачах,
Ще нам рано сніжинками бути,
Ще палає свіча
На імення життя,
Іще літо у душах – не лютий.


                          хххх

Спогад – нев’янучий рай,
В який ми завжди повертаєм.
І тепло у ньому, і затишно,
І древо добра розквітає,
І будемо рвати плоди,
і Бог нас не покарає.
… П’ять копійок до ратава, десять до району – стільки коштували квитки в автобусі мого веселкового дитинства, яке до цього часу звучить у душі фіалковою піснею.
Сідаю в автобус дитинства, їду в редакцію районної газети «Радянське село», де вже виглядає нас, юнкорів, Микола Федорович Шевченко, якого ми просто обожнювали: він був не так зовні, як душею схожий на Святого Миколая чудотворця, що дарував нам дива неповторного рідного слова.
Теплі усміхнені очі зі щирою лукавинкою і його незмінне:
­ Ну що, написали?
­ Написали, написали! – хором відповідаємо, протягуючи дрібно помережані аркуші, де душа наша сяє віршами, а у декого прозою, але незмінно ліричною.
Прочитав. Загадково усміхнувся. А через декілька днів ( о, яка ж то радість!) читаємо свої «шедеври» у « Струнах серця». Нас ощасливили ще й заплатили, о диво! Був час, коли вручали гонорари навіть школярам. А хтось каже: було погано. Ні, ні, далеко не все було погано. Я з першого разу вступила на філологічний факультет (українське відділення) престижного гоголівського вишу ( конкурс вісім чоловік на місце!). не останню роль зіграли і публікації моїх віршів у районній газеті «Радянське село», які я чемно пред’явила приймальній комісії. Тоді брали у першу чергу розумних і талановитих.
Можливо, щось і було поганим, але ми тоді не знали. Ми знали улюбленого редактора, справжнього наставника і порадника, який нам ніколи не зраджував і не зрадив до цього часу, даруючи спогади напрочуд прекрасні.
І дитинство наше було Божим раєм, у який ми час від часу повертаємо, щоб наснажитись і скинути з душі тягар прожитих років. Свято повертань, яке ж ти чудове!
На скромні, але такі безцінні гонорари ми купували смачнючі гарячі пончики ціною п’ять копійок! А у шкільній їдальні – не менш смачні котлети із натурального м’яса і тонесенькі скибки білого хліба майстерно­витончено намазані сливовим повидлом. Тільки кухарка віра змогла так прозоро, так ювелірно, так філігранно намазувати хліб! Тільки вона, тільки віра!
Вдячна незабутньому Миколі Федоровичу за веселку колоритних спогадів, за добро, посіяне у наших душах, за непересічне українське слово, скупане у щирій любові, зерна якого зійшли чудовими віршами і заквітували нев’янучим садом поезії – дякуємо і пам’ятаємо.
Згадуючи сивочолого редактора, як не згадати його знаменитого Панаса Половотряса, який так тряс полов’яні душі – аж тряслася Круглолуговка, не кажучи вже про Курінь і Тиницю. Декому Панас Половотряс і досі сниться.
… Людина живе доти, доки її пам’ятають. Микола Федорович живе у серцях наших, живе у віршах і житиме вічно: хто посіяв добірне зерно людові – не помре ніколи.
Згадати людину ­ значить оживити її духовно – у слові, нехай на мить – не надовго, але для душі, що відлетіла, спомин – велика шана.
Не скупімось на згадки – спомини, нехай оживають дорогі серцю люди, нехай з нами будуть якомога дов­ше – у згадці, у слові, у вічній любові.
Можливо, згадають і нас, як згасне життєва зоря,­ людина вмирає фізично, та в пам’яті житиме вічно, у пам’яті неба і сонця, що світить у кожне віконце, розсіють пам’ять незгасну, щоб світло душі не погасло.
Тетяна Федорова.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем
<
Журавель Руслан

27 февраля 2021 16:49

Інформація
  • Група: Гости
  • Реєстрація: --
  • Статус:
  • Публикацій: 0
  • Коментарів: 0
Що таке "ратав"?

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^