» "...Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!"
Інформація до новини
  • Переглядів: 75
  • Автор: admin
  • Дата: 1-03-2021, 08:29
1-03-2021, 08:29

"...Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!"

25 лютого 2021 року виповнюється 150 літ від дня народження геніальної поетки, мисткині світового рівня Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач­Квітки). Спілка Українських Освітян Діаспори оголосила 2021 рік Роком Лесі Українки. Письменниця – надзвичайно багатогранна особистість, про неї Микола Бажан сказав: «В історії світової літератури важко знайти таке ім`я, яке дорівнювало б їй талантом, мудрістю, проникливістю, значущістю».

З нагоди святкування ювілею талановитої поетки й громадської діячки Лесі Українки в Бахмацькому закладі загальної середньої освіти І­ІІІ ступенів № 4 відбулося літературно­музичне свято «Хотіла б я піснею стати…», мета якого – формувати вміння відчувати й передавати «музику» Лесиного слова, його мелодійність, виховувати любов та повагу до безсмертного імені Лесі Українки.
Учні закладу, готуючись до святкового заходу, підготували презентацію з промовистою назвою «Обернуся в легенду…», виставку творів талановитої художниці слова «На крилах пісень», портрет Лесі Українки обрамили вишитим рушником та букетами квітів. Ведучі літературно­музичного свята – десятикласники Винник Анастасія та Журко Степан – закликали присутніх: «Услухаймося в її зав­жди живі поезії. І нехай на їх голос озветься наша душа!»
Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в місті Звягелі (нині Новоград­Волинський, що на Житомирщині). Майбутня співачка «досвітніх огнів» росла в інтелігентному середовищі родин Косачів і Драгоманових. Це була обдарована дитина. Мала напрочуд гарну пам'ять. У чотири роки вона вже читала. У п'ять навчилася писати й грати на фортепіано. «Мені легко було вийти на літературний шлях, бо я з літературної родини походжу»,– говорила Леся Українка.
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зі мною,
Того я щирим серденьком вітала.

Дитячі любі роки майбутньої поетки, «коли так душа бажала незвичайного, дивного», минали на Поліссі. Лагідна й добра дівчинка була надзвичайно стримана, терпляча й витривала, із винятковою силою волі:
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль заходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
Цікаві й захопливі факти біографії Лесі Українки були представлені в її неперевершених поетичних творах, які майстерно декламували школярі Гриненко Катерина й Гриненко Софія, Шарій Артем, Юрченко Аліна, Степаненко Алла, Красна Катерина та інші. Усім присутнім на святі сподобалась інсценізація вірша «Мамо, іде вже зима…», що супроводжувалася демонстрацією однойменного відео.
Лірична героїня Лесиної лірики, як і сама авторка, відчувала красу рідного краю, уміла не просто милуватися краєвидами й слухати голоси природи, а ніби спілкувалася з нею:
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно­тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Дівчина була дуже здібною до музики, чула в собі покликання музиканта. «Мені часом здається, – писала Леся, – що з мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт». Цей «жарт» – хвороба, із якою вона вела «тридцятилітню війну». Біль прощання з музичним інструментом, якому довіряла свої дівочі таємниці, поетка описала у вірші «До мого фортепіано», який проникливо прочитала Ворона Вікторія під звуки мелодії «Місячної сонати» Людвіга ван Бетховена.
Життя краяло Лесю Українку глибоко й дошкульно. Калинова Лесина сопілка ридала потоками сліз нестримних, раптових, що рвались із глибини самого серця. Та вона вміла стримувати «хвилю ридання гарячу», стискати серце лещатами залізної волі, у палких мріях творити бойову пісню:
Я щастя не маю і в мріях не бачу,
Бо іншії мрії у серці ношу,
Коли я часами журюся і плачу, –
Я щастя у долі тоді не прошу.
Леся Українка не скорилася долі, гордо проголосила: «Contra spem spero!», що в перекладі з латинської мови означає «без надії сподіваюсь».
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Гучними оплесками присутні на святі подякували учню 10 класу Ільченку Дмитру за виконання пісні «Contra spem spero!»
Велике зацікавлення гостей та учасників шкільного дійства викликала інтимна лірика Лесі Українки. Гірку чашу нерозділеного кохання ця мужня жінка випила до дна. Глибоку душевну драму ліричної героїні поезії в прозі «Твої листи пахнуть зов`ялими трояндами…» передала досвідчена декламаторка Ткаченко Катерина. Чарівна «Мелодія любові» Ріхарда Вагнера супроводжувала натхненне читання художнього твору.
Перемагаючи невимовні душевні та фізичні болі, письменниця знаходить у собі сили працювати, бути навіть бадьорою:
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі?
Уся творчість Лесі Українки – це дивовижна, животворна пісня, яка захоплює мужністю, мудрістю, ніжністю. Дубина Анастасія декламує:
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.
Піснею пісень не лише Лесі Українки, а й усієї української драматургії стала драма­феєрія «Лісова пісня». Це твір, який варто назвати Лесиним словом «дивоцвіт», Лесиною лебединою піснею.
«А зараз, – говорить ведучий, – уявімо весну, вслухаймось у «Лісову пісню». У ній – життя та мрії художниці слова».
На сцені з`являється дівчина в зоряному вінку, щаслива, весела, одухотворена. Це лісова красуня Мавка. Побачивши її, здивований Лукаш говорить:
…Що ж, – ти зовсім така,
Як дівчина… ба ні, хутчій, як панна,
бо й руки білі, і сама тоненька,
і якось так убрана не по­наськи…
Інсценізували уривок із драми­феєрії «Лісова пісня» артисти­аматори Лященко Анастасія та Безрученко Артем.
І хоча за вікном зима, та тепла атмосфера зустрічі з літературною спадщиною геніальної поетки Лесі Українки, талант якої поєднав пристрасть Прометея, мудрість філософині та хист художниці­майстрині, залишила нам «цвіт» її душі:
Інші будуть співці по мені,
Інші будуть лунати пісні,
Вільні, гучні, одважні та горді
Поєднаються в яснім акорді
І полинуть у ті небеса,
Де сіяє одвічна краса…
Тетяна Іванько,
учителька української мови й літератури
Бахмацького ЗЗСО І­ІІІ ступенів № 4.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^