Кожен з нас з нетерпінням чекає закінчення кровопролитної гібридної війни на сході України. Ми вже звикли жити багато років під мирним небом, радіти життю, сонцю, зустрічати світанкову зорю , чути шелест листя на рідних серцю білокорих берізках, плескіт хвиль на морі…
Це і є наша рідна Батьківщина, ненькаУкраїна,яка опинилася вічнавіч з кривавим, хитрим і підступним ворогом.
Боронити рідну землю пішли зовсім юні сини і сивочолі чоловіки – такий святий обов’язок кожного чесного громадянина, так ведеться здавна, коли наші пращури рятували кордони від посягання зовнішніх ворогів.
Мій син Ярослав був мобілізований в Національну гвардію у третьому призові і пішов туди за покликом серця. З честю виконав свій священний обов’язок перед Батьківщиною, і через рік, завдяки моїм молитвам і долі, через пекельні випробування , повернувся живим і здоровим до батьківської оселі.
Це така велика радість зустрічати сина на рідному порозі, дочекатися через безсоння ночей, різні життєві випробування та негаразди.
Як подарунок батькам, привіз почесні грамоти , де в одній із них відмічено його «сумлінне і чесне ставлення до виконання військового обов’язку під час виконання службовобойових завдань в зоні АТО, наполегливість у володінні військовою наукою, професійну майстерність та вольові якості , неухильне дотримання законів та статутів під час проходження служби»…
Я пишаюсь тобою, сину! Батьківщина покликала , вона в небезпеці – і ти пішов захищати територіальну цілісність країни, переніс лихоліття війни: безсоння ночей на блокпостах в зоні АТО, холодний вогник буржуйки в заледенілому бліндажі, де також зігрівалися від зимової стужі врятовані від голоду і холоду наші менші брати, а також тривожне очікування бойових побратимів з відповідального завдання, болючі втрати кращих друзів…
І так швидко в материнському серці склалися такі щирі словазізнання:
Сину, сину !
Радість в нас яка –
Повернувся ти живим й здоровим.
На столі яскраво горить свіча
За тих, хто не повернувся з бою…
Серце в тебе добре і відважне
до скривджених людей,
беззахисних тварин…
таким тебе я виховала , сину,
надійним в дружбі,
мужнім на війні!
Дуже хочеться вірити, що незабаром закінчиться ця нікому непотрібна фізична, ідеологічна і моральна бійня між колись братніми народами, і, нарешті, настане довгоочікуваний мир, спокій і нові обрії майбутнього України.
А поки що Батьківщина очікує своїх вірних, хоробрих і надійних захисників Збройних Сил України, які не ухиляються від священного обов’язку захищати рідну землю від ворожого нашестя.
Вічна слава героям АТО, живим і тим, хто віддав своє життя за мирне сьогодення, за небесну блакить у безхмарному небі, за тихі, яскраві зорі над Україною.
Ще не вмерла України
ні слава, ні воля…
Людмила Зубенко, мама учасника АТО.