» Спогади вдови
Інформація до новини
  • Переглядів: 49
  • Автор: admin
  • Дата: 12-07-2021, 09:04
12-07-2021, 09:04

Спогади вдови

Іду вулицею Чумацькою, яка знаходиться на початку села Стрільники. Був звичайний сонячний день. Усе навколо буяло. Весна, не встигнувши ступити на землю, уже оживила дерева, які усміхалися мені, своїм теплом зігріла травичку, яка підняла голівку й ніби промовляла: «Готова до нового життя. До нових змін».
Спостерігаючи за змінами в природі, я побачила на лавці бабусю в синій яскравій кофтині. Вона вдивлялася в далеч вузької вулиці. У її очах світилися радість і водночас смуток. Підійшовши ближче, я відразу пізнала бабусю, хоча жителів цієї вулиці майже не знаю. Подумки закричала: «Я її бачила на фото в районній газеті «Голос Присеймів’я» та читала статтю Людмили Бурдюг «…Айстри, чорнобривці та жоржини довгожительки», присвячену 95­річчю Парасковії Григорівні Чепуль».
Привіталася … У відповідь тиша. Я зрозуміла, що бабуся погано чує. Підійшла ближче. Бабуся світилася добром, мудрістю, хотілося ближче познайомитися з нею.
Вона почала говорити. Запитала: «А ти чия будеш?» Я швидко розповіла Парасковії Григорівні про себе й здивувалася, що в такому поважному віці жінка знає мою маму, тата, бабусю, дідуся. Потім почала розповідати про себе. Я подумала, що весна надихнула Парасковію Григорівну на спогади про молодість у повоєнні роки.
«Народилася я, дитино, 10 листопада 1924 року. Батько – Колоша Григорій ­ учасник Другої світової війни, мати – Колоша Оксенія ­колгоспниця. Закінчила чотири класи в Стрільницькій середній школі». У моїй голові миттєво з’явилася думка: «Як це? Тільки чотири класи? А що далі?»
«Мати рано померла. Батько оженився вдруге. Мачуха не любила мене, мою сестру та брата. Усе голубила своїх двох дітей. Брата доглядали я з сестрою. Одного дня, коли була «на буряках», батько відпустив його до річки самого й він утопився. Не догледіли…». Стихла на хвилину бабуся. Потім промовила прислів’я: «Як мати померла ­ в батька очі повилазили». У її очах помітила біль, якого описати не можна. Ці слова закарбувалися в моїй пам’яті. Я не відразу зрозуміла їх, а пізніше. Ці слова – це образа на батька, який не приділяв уваги для їх трьох.
Парасковія Григорівна, перехопивши дух, продовжила далі. Її розповідь лилася з вуст, як чисте й прозоре джерело. « Ще малою бачила, як громили комуністи церкву, вивозили іконостас, викинули дзвін із дзвінниці, палили Біблії та всі Святі книги великих розмірів. Мені з сестрою вдалося забрати та принести на плечах книжку додому. На це важко було дивитися. У 16 років мене видали заміж. Так рано! Непотрібна була я в сім’ї. На весіллі була одягнена в бабиному одязі. З чоловіком прожила всього один рік. У 1941 році мого Петра мобілізували. Я в цей час була вагітна. На фронті Петро працював на складі, де зберігали боєприпаси. Під час бомбардування бомба впала на склад і чоловік загинув, не діждався народження сина. Петро Сергійович занесений до Книги Пам’яті України. Із 1941 року я вдова Другої світової війни. У Стрільниках бойових дій не відбулося. Тільки пам’ятаю, що двадцять чотири жителі села були вигнані до Німеччини, дев’ять – закатовані, тринадцять – спалені. Від ветеранів війни чула, що з Другої світової війни повернулися чотириста двадцять вісім односельчан».
Подібні свідчення жахають, у них важко повірити, особливо нам, сучасним підліткам, але, на жаль, це є правдою. У цю мить я побачила картину цієї сторінки життя літньої жінки. Вона, як незворушна фортеця, стояла біля порогу й виглядала свого чоловіка. Одяг на ній віявся. Вона була висока та сувора. Чимось нагадувала мені Ярославну, що виглядала Ігоря в Путивлі. Як і кожна жінка– дружина, вона звикла чекати, звикла не видавати своїх почуттів, але за тією суворістю, незламністю ховалася велика любов до чоловіка. Навіть у цей час вона подумки була з ним.
Парасковія Григорівна – утілення не лише вірної подружньої, але й великої материнської любові. Змирившись із загибеллю чоловіка, життя жінку не радувало. «Народила сина Михайла. Після закінчення війни свекри виселили мене у землянку. Жили важко. Весною, коли танули сніги, у землянці було по коліна води. Топили соломою, яку брали в полі. Одного разу покинула малого сина самого, коли повернулася, біля нього господарював тхір. Злякалася дуже. Із тих пір боялася залишати Михайлика. Бідували дуже. Та вижили. Працювала в колгоспі різноробочою, пізніше ланковою та в яслах. Не маючи жодних статків та заощаджень, їздила в товарному вагоні босяком торгувати соняшником та смородиною в Архангельськ, Ленінград. Збирала гроші на хату».
Далі я дізналася, що бабуся змогла випросити в сільського голови Бохонька деякий матеріал для будівництва хати. Сама зводила прихисток з очерету, з усього, що було під рукою. Ця хата зараз нагадує «рукавичку», в якій може вміститися багато люду.
А мова її журчала, як струмок, так би й слухав, втративши реальність і час. «У 1949 році народила позашлюбного сина Олександра. Заміж так і не вийшла. Усе життя господарювала. Кожну зиму їздила в Ялту до сестри Олени. У дорозі зустрічалися люди, які слухали мої розповіді з розкритими ротами. Люблю вести тиху й веселу бесіду», ­ зізналася бабуся й додала: ­ Незважаючи на все, у мене виросли чудові діти, чотири онуки, п’ять правнуків та праправнуки. Кохаюся у квітах. Правда в мене немає улюблених, усі рослини, посаджені руками, мов мої діти, викохані в любові».
Раптом з вуст бабусі полинули слова: «Дивлюся, аж світає, край неба палає, cоловейко в темнім гаї cонце зустрічає.Тихесенько вітер віє, cтепи, лани мріють, між ярами над ставами верби зеленіють».
«О! Це ж Шевченко, це його слова!» – впізнала я. Саме зараз ми вивчаємо творчість Кобзаря. Мені було дивно, що бабуся закінчила чотири класи й знає Шевченка напам’ять. Якась чудасія! Парасковія Григорівна, як досвідчений оратор, мені прочитала виразно багато творів Тараса Григоровича.
Ця світла жінка, немов вийшла з українського фольклору, з галереї ніжних і величних матерів, сильних духом жінок, оспіваних у піснях. Зрозуміла, що такі, як вона, ніколи не здаються, щоб не трапилося в житті.
Парасковія Григорівна до кінця життя прожила з сином та невісткою. Дуже любила читати книжки про війну, перечитувала їх декілька разів. Згадала щирим словом бабуся й правнуків Ольгу, Олесю та Ярослава. Вони часто приїжджають провідати стареньку. Найбільше говорила про Олю, яку виколихала на своїх руках. Парасковія Григорівна з дівчинкою ходили до церкви. Вона й прищепила любов до Бога маленькій кучерявій Олі. Бабуся часто дивувалася, як швидко правнучка вчиться всього.
«А чи збереглися якісь фото з вашого життя?» – запитую. Бабуся уважно подивилася на мене й примружила очі. Обережно витягла з кишені білу хустинку й розв’язала її. Там були фото. Уважно вдивляючись на обличчя бабусі та наслухавшись історій про її тяжке життя, можна зіткати своєрідний біографічний килим Парасковії Григорівни Чепуль.
Вшановуючи пам'ять героїв війни цієї весни, покладаючи квіти до пам’ятника, я згадала розповідь бабусі Парасковії, яка жила у ті страшні роки. Не можу й досі повірити, що познайомилася з такою духовно сильною жінкою, але водночас прекрасною, ніжною, турботливою.
12 травня 2021 року Парасковія Григорівна Чепуль померла. А як їй хотілося дожити до весілля своєї улюбленої правнучки Ольги, тієї маленької кучерявої дівчинки, яка бігала за бабусею, навчалася в неї бути духовно багатою.
Ця жінка ­ як зірка. Чому? Бо зірки – це людські душі. Зірка бабусі згасла, покинувши землю. Зараз вона купається, обливається у небесному світі, слухає, що говорять на небі янголи.
Тепер я знаю, що війна – це не лише танки, гармати й видовищні бої. Війна – це мільйони маленьких і великих людських бід, які тривають роками.
Вікторія ДЗЮБА.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^