» Юність, затьмарена смутком неволі
Інформація до новини
  • Переглядів: 179
  • Автор: admin
  • Дата: 7-02-2022, 08:26
7-02-2022, 08:26

Юність, затьмарена смутком неволі

Народилася Роза Филимонівна 4 червня 1927 року у селі Ваганичі на Чернігівщині. Батько Филимон Іванович користувався серед людей великим авторитетом. У свій час він працював учителем, директором школи, сільським головою, керівником колгоспу тощо. А мати трудилася у місцевому господарстві. Окрім донечки подружжя виховувало й старшого сина Андрія. Велика увага у сім’ї приділялась освіті дітей. Здавалося б, що могло зруйнувати звичний ритм життя цих працьовитих людей. Друга світова війна… Чорний і кривавий слід залишила вона чи не в кожній українській родині. У 1941 році відбув на фронт брат Андрій, де отримав тяжке поранення, а потім довго лікувався. Тим часом на окупованій німцями території залишилися в основному жінки з дітьми. Серед них юна Роза разом із мамою.
У 1942 році нацисти примусово вивозили молодь на роботу до Німеччини. І хоча на той час дівчині було лише 15 років, але вона також потрапила у хижі лапи ворога. Товарними вагонами людей везли на чужину. Це були нелюдські умови, та жага до життя була настільки великою, що додавала сили. Разом з іншими Роза опинилася у таборі «Шенгольц», який знаходився на околиці Берліна. Розселили остарбайтерів у дерев’яних бараках з двоповерховими нарами. До 16 років Розі Филимонівні довелося трудитися вантажником на заводі. Робота була дуже тяжка і виснажлива. Підйом о 4 годині, потім їх перераховували і колоною у супроводі нацистів з вівчарками вели до електропотяга, яким доставляли невільників до заводу. Не покладаючи рук, трудилися з 6 до 18 години. Працювали під наглядом, за непокору чекало покарання. Годували погано- вранці сніданку не було, на обід давали брукву і кислу капусту . Після повернення до табору вечеряли баландою з 200 грамовою скибочкою хліба . На вихідних годували тільки раз ближче до вечора. Досить часто доводилось працювати і у неділю, хоча цей день вважався вихідним. Багато людей не витримували цих жахіть, двоє односельчан Рози Филимонівни захворіли. Їх забрали і більше цих людей ніхто не бачив. Німці не розмовляли з працівниками, окрім головного. Порівняно з іншими, він добре ставився до Рози та Марії з Сумщини. Інколи дівчата рвали траву для його кроликів. Коли нашій землячці виповнилося 16 років, її відправили працювати в цех біля станка. Світло від неприкритих ламп сліпило очі, а гарячі металеві стружки травмували обличчя.
Одного разу всіх працівників, яких забрали із Ваганичів, покликали на прохідну , де молодий німецький офіцер спитав чи є серед них Анастасія Коваленко. Як виявилося, він приїхав у відпустку до мами у Берлін із Нових Яриловичів, це неподалік села Ваганичі. Його наречена Діна попросила найти у таборі її двоюрідну сестру Анастасію Коваленко. Він запропонував написати невільникам листи додому. Коли повернувся назад до Нових Яриловичів, привіз із собою послання, які мати Діни передала у Ваганичі. Саме відтоді багато селян дізналися про долю своїх родичів на чужині.
У 1944 році завод у Німеччині декілька разів бомбили. Одного дня, коли всі були на заводі, бомбардуванням зруйнували табір, спалили бараки. 5 днів невільники жили на заводі, за цей час побудували нові бараки, куди відразу заселили остарбайтерів. У 1945 році Розі Филимонівні довелось копати окопи. Коли людей вивезли із Берліну і вели колоною, почалися обстріли із літака. Нацисти кудись повтікали, а чоловіки та жінки сховалися у найближчому овочесховищі, де перебували до ранку. На світанку почули радісні крики тих, хто вже побачив наших танкістів. Яка ж то була радість! Вантажними автомобілями невільників доставили до військової частини, де цілий місяць остарбайтери допомагали готувати їжу нашим військовим. Саме там вони зустріли найрадісніше свято- День перемоги. Коли на залізничних платформах танки транспортували на рідну землю, разом відправляли і визволених людей. Так вони доїхали до Познані, звідти - до Бреста, де пройшли карантин і перевірку. З Бреста добирались товарним потягом . Мама вже не очікувала побачити свою Розу, оскільки інші повернулися раніше. Після закінчення війни додому прийшов і батько.
Після повернення із чужини Роза продовжила навчання, пішовши до 8 класу у сусіднє село. Закінчила школу, вступила до залізничного технікуму у Гомелі. Життя налагоджувалося, хоч і тяжкими були повоєнні роки відбудови. Не оминуло дівчину і жіноче щастя. Закінчивши навчання, вийшла заміж. Разом із чоловіком поїхали на роботу у м. Рівне . Там їхня родина поповнилася, народилися дві донечки. Згодом стали працювати у Конотопському відділі Південно-Західної залізниці, перевелись ближче до місця проживання рідних. У 70 роках була депутатом міської ради. Доньки також пішли трудовим шляхом своїх батьків. Отримали освіту у Гомелі за фахом залізничників і працювали за спеціальністю. Нині Роза Филимонівна проживає зі своєю молодшою донькою та зятем, оточена турботою та увагою. Має трьох внуків і чотирьох правнуків. На жаль, пішли за межу вічності чоловік та старша донька цієї поважної жінки, яка з гідністю витримала всі випробування долі і не скорилася негараздам. Недарма Тарас Шевченко писав: «У всякого своя доля . І свій шлях широкий».
Багато трагічних і героїчних сторінок закарбувала Друга світова війна на скрижалях історії Бахмацького краю. Дані спогади- це проміжок часу із життя наших земляків, юність яких затьмарив чорний смуток ворожої неволі. Вони спонукають задуматися, що, не зважаючи на важкі поневіряння на чужині, остарбайтери не стали жорстокими, не втратили віри в добро, а стали більше цінувати мирне життя у рідній стороні.

Світлана Кириленко.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^