» І знову про порушників дорожнього руху
Інформація до новини
  • Переглядів: 1 229
  • Автор: admin
  • Дата: 25-01-2016, 08:37
25-01-2016, 08:37

І знову про порушників дорожнього руху

Є таке поняття, як парний випадок. Стався він незабаром майже з усіма учасниками пригоди з бобром (див. „Голос Присеймів’я” №17 від 25.04.2015). Але на те він і парний випадок, щоб в чомусь бути подібним, а в іншому все ж відрізнятися від першої події. Місце нової пригоди знаходилося всього в кількох десятках метрів від річки, куди з радістю повернувся порушник дорожнього руху. Героєм нової пригоди став через кілька днів нащадок не менш відомого персонажу багатьох казок і оповідань для дітей і дорослих.

Він також належить до ряду гризунів, відрізняючись від бобрів довгими вухами, коротеньким хвостом і, звичайно ж, способом життя на суходолі. Ряд цей налічує близько 30 видів, хоча в Україні їх всього два – сірий і білий. Гризуни ці славляться своїм хутром та смачним м’ясом, завдяки чому завжди вважаються бажаним трофеєм кожного мисливця. Зайці розселилися по всій Євразії, Північній Америці та на півночі Африки. В даному ж випадку мова йде про зайченя, яке побачило світ всього за кілька днів до своєї першої зустрічі з homo sapiens.

Зайченя, з’явившись на світ, один раз спробувавши материнського молока, потім залишається мамою напризволяще, правильніше в надії на допомогу інших довговухих матерів. Отже, отримавши першу порцію материнського молока, десь принишкнувши в надійній схованці, звичайно це буває густа трава, довговухий терпляче чекає на іншу зайчиху, яка мандруючи в своїх справах, вважає своїм неодмінним обов’язком також погодувати малюка. І таке колективне материнство триває аж до того часу, доки маля зможе перейти на підніжний харч. До цього слід додати, що зайченя майже не має запаху, і будь який ворог, що пробігає неподалік, як правило, не помічає його. Не є винятком і собаки, які мають неперевершений нюх.

Якось згаданий уже Геннадій Федорович, перебуваючи на пасіці, зайшов на город, щоби вирвати на грядці до сніданку кілька стебел цибулі, і побачив між рослинами зайченя, що непорушно принишкло, припавши до землі. Обережно взяв малого на руки, поклав його для наочності поряд із старою шишкою, що саме впала з високої ялини , яка вже давно прикрашала садибу, і сфотографував. Знімок виявився вдалим і я розміщую його ось на цій сторінці.

Пригадалась і власна пригода з новонародженим вуханем. Якось, ще минулого року, прополював власну мініатюрну „плантацію” картоплі і між останніми двома рядками раптом побачив таке ж, як зустрілось моєму товаришу Г.Ф.Струцю, принишкле і припале до землі зайченя. Взяв його в руки і відніс на сусідню ділянку конюшини. Та цікавість взяла своє і через якийсь десяток хвилин захотілось побачити знахідку, та де там, вухатого і слід прохолов. Не повірив, що той так швидко кудись зник чи надійно сховався. Пішов у двір, і тут же повернувся назад із собакою на повідку. Обійшли ту конюшину уже удвох, але малого так і не побачили, а собака і нюхом не відчув. Не думаю, що тваринка кудись забігла, просто вона майстерно сховалась в траві і ми, навіть об’єднаними зусиллями, не змогли її знайти.

А якось, ще в шкільні роки, послали мене в колгосп допомагати збирати врожай. Бригадир і роботу знайшов чоловічу і саме підходящу для восьмикласника – скидати скошене з косарки, в просторіччі лобогрійки. Косарка та справді тільки косила, складаючи скошене збіжжя на платформу, з якої, коли його набиралося на сніп, потрібно було вилами скинути на стерню. А жінки, що йшли за нею слідом, в’язали снопи і складали їх в копи. Те чудо техніки тепер можна побачити хіба що в музеї, але всі, кому доводилось працювати на тій „машині”, запряженій парою коней, добре його пам’ятають. Не забув і я. Не забув ще й тому, що в ті далекі вже роки, в якийсь момент побачив таке ж, як згадано вище, зайченя, голосним вигуком зупинив товариша, що поганяв коней, підібрав малого і, сховавши за пазуху, а потім і в торбу з харчами, забрав те зайченя додому.

Маля скоро прижилось в хаті і стало повноправним членом родини, яке мало на столі, вірніше під столом, все необхідне для життя. Не знаю, що йому не подобалось в передній кімнаті, але коли вночі він виявляв двері в сусідню кімнату зачиненими, будив всю сім’ю гучним барабанним боєм передніми лапами в зачинені двері, і комусь доводилсь вставати і впускати його в вітальню. Ось так цей несподіваний член сім’ї жив у нас до наступної весни, а потім вислизнув з хати в прочинені двері і десь зник в саду. Тепер розумію, що, врятувавши його з­під косарки і виростивши вдома, я не здійснив благодійну акцію. Тварина, що, виросла в неволі, уже, очевидно, не могла пристосуватись до звичного для його родичів життя в дикій природі. В життя тварин, втім як і в життя людини, слід втручатись обережно і делікатно.

Порушують дорожній рух не тільки і не стільки бобри. Неодноразово мав нагоду бачити печальні наслідки таких порушень у вигдяді мертвих тварин, які загинули на проїжджій частині дороги від швидкої їзди транспорту. Бувають і більш трагічні випадки, коли від тих несподіваних зіткнень страждають і люди та їхній транспорт.

Ще й досі зберігається в пам’яті згадка про зіткнення поблизу Гайворона авто із лосем, внаслідок якого авто зазнало значних ушкоджень. А якось, перебуваючи в Німеччині з приватною поїздкою, став свідком зіткнення на лісовій дорозі „Трабанта” з вепром. Кабан, звичайно, від удару загинув, а от праве переднє крило довелось замінювати. Законослухняний власник авто ще на місці пригоди тут же зателефонував до поліції, і дуже скоро прибули представники влади, оформили належні папери, вепра забрали з собою і передали в торгівельну мережу, а шофер отримав, згідно страховки, право на безкоштовний ремонт „Трабанта”. Теж своєрідний парний випадок?

Написав ці рядки і тут же пам’ять послужливо нагадала і власну несподівану зустріч з вепром, вірніше його далеким родичем. Якось треба було завітати на григорівську залізничну станцію. Під’їжджаючи до села дорогою з Дмитрівки, яка тут в напрямі залізниці круто повертала ліворуч, спочатку помітив перед двором на розі вулиці двох сусідок, які жваво обговорювали якісь місцеві проблеми, а потім, в якусь несподівану мить, з того двору вилетіло порося і, неначе самогубець, кинулось під моє авто. Я тут же натиснув на гальма, машина зупинилась, а порося, ніби нічого і не сталось, вискочило з­під авто, обтрусило пилюку і помчало в густу зелень чиєїсь присадибної ділянки на протилежному боці вулиці. Захоплені розмовою жінки навіть не помітили мінідрами, що розігралася тільки­но перед їхніми очима.

Іншого разу повертався пізно ввечері з пасіки в Щучегребельському лісі і в подібній же ситуації, але серед ще не скошених полів, на такому ж крутому повороті, під авто потрапив заєць. Знову миттєва зупинка, але з­під машини ніхто не з’являвся. Вийшов і побачив, що той, очевидно, ударившись головою об коробку передач, бездиханний, але ще гарячий, лежав на польовій дорозі. Що робити? Подумав трохи і забрав з собою, хоч мисливський сезон ще не наступив. До цих пір пам’ятаю душевне сум’яття і якусь тривогу від тієї несподіваної і зовсім небажаної пригоди і,­ О людська натура! Неперевершений і досі не забутий смак зайчатини, яку приготувала дочка Тамара. Як кажуть – і сміх, і гріх, дійсно, як казав поет: „З журбою радість обнялись”.

Борис Киричок, краєзнавець.

Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^