» Більше, ніж чверть століття тому
Інформація до новини
  • Переглядів: 434
  • Автор: admin
  • Дата: 12-02-2016, 08:49
12-02-2016, 08:49

Більше, ніж чверть століття тому

15 лютого ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав. Саме цього дня 1989 року останній радянський солдат покинув територію Афганістану. Не з власної волі йшли наші співвітчизники на ту війну. І хоча вони боронили не рідну землю, але  свій інтернаціональний обов’язок виконали чесно, з гідністю.
Житель  села Бахмача О.І.Кальченко   (1961 р.н.) знає, що таке війна. У складі радянських військ в березні 1980 р. він ступив на  палаючу афганську землю.
«Оглядаючи пройдені шляхи-дороги, я не      люблю про це говорити, волів би забути про те, що було більш ніж чверть століття тому, - зазначає Олександр Іванович, -  хоча вважаю, що служба в Афганістані – це саме найяскравіше, найтяжче, що було в моєму житті.
Перше враження, яке склалося,  коли потрапив у Афганістан, що  опинився в первіснообщинному ладі. Кругом суцільне каміння та пустелі... Люди обробляють землю ще  коровами і дерев’яними сохами. Народ трудолюбивий, але дуже бідний.  Лише заможні живуть в оазисах, вони володіють гарними землями. Це було справді гнітюче видовище. До речі, у той час на їх базарах можна було купити різні дефіцитні для радянських людей речі - японські магнітофони, цигарки "Мальборо” тощо.
Дуже важко було звикати до чужої країни, пекельної спеки, гарячих пісків і гір, неякісної води. Думками завжди був дома, на Бахмаччині, де зелені ліси і холодна джерельна вода, рідні та друзі. Ці спогади, а ще листи з батьківщини, допомагали перенести страхіття війни. 
Доросле населення нас не долюблювало, хоча  їм і надавали різну допомогу.  Ми для них були озброєними чужинцями. А от із молоддю спілкувались. Вони гарно володіють англійською мовою, знають і російські слова. Вражало  те, що афганські діти з ранніх років вміли непогано користуватися зброєю. В Афганістані війни тривають вже півтисячі років – одна за одною. Власне, війна – це вже їхній стиль життя. Війна за війною – з покоління в покоління…
Спочатку й гадки не мав, що доведеться понюхати справжнього пороху. Після проводів та напутних слів військкома була   «учебка» у п. Московському в Таджикистані. По завершенню курсу молодого бійця відкомандирували в  прикордонну частину, головна база якої  знаходилась на території окремого посту Рогак. Це було палаткове містечко. Тут ми пересікали кордон і ходили на бойові операції на територію Афганістану... А потім, можна сказати, весь Афганістан об’їхали. 
Усього довелося скуштувати: і напади «духів» відбивали, і в засади ходили. У наші обов’язки входило супроводжувати колони, знаходити й знищувати склади з боєприпасами супротивника, відшукувати місця сховку бандитських формувань,  супровiд та огляд караванiв...
Та найбільше запам’ятався Бандар-пост, який розташовувався високо в горах,  недалеко від пакистанського кордону.  Заставу ще називали «Кам’яний мішок», за те, що з усіх сторін обкладена камінням. Ця застава перекривала головні караванні шляхи із Пакистану. Саме цим шляхом доставляли зброю, наркотики.  Тут постійно чатувала небезпека.
Нам командири говорили, що під час бою допомоги вистачить годин на дві,  далі потрібно надіятись на себе і Бога. Віра в те, що повернусь живим була дуже мізерна. Тому Афганістан - це та межа, яка розділила моє життя на «до» і «після». Проте, там я дізнався, що таке справжня чоловіча дружба. Коли життя в небезпеці і ти залежиш не тільки від себе – виникає міцне почуття єдності, вірності. Ми, солдати, стояли «горою один за одного», тому що опинились не просто в іншій країні, а в іншому суспільстві, де інші традиції, релігія, менталітет, закони та устрій життя.
 Але війна - це не тільки бойові операції і оголені нерви. Є у війні ще й інший бік. Тому ще пригадую   безкінечні тренування, заняття спортом, шашки й волейбол та найбільш доступний делікатес - згущене молоко в довгоочікуваних посилках від рідних».
Батьки Олександра  не знали, що він в Афганістані, отож молили Бога, щоб не потрапив на війну. Тільки набагато пізніше вони дізналась,  що довелось пережити їхньому сину.
Як ніколи, сьогодні розумієш тих, кому доводиться  воювати, дивитись смерті в очі. І так щиро хочеться, щоб ніхто не знав війни,  щоб був мир на рідній Україні.
Валентина Пушенко,
старший науковий співробітник.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Щирі вітання

Дарині ХАРЧЕНКО
на 15-­річчя

Так хочеться тобі, рідненька,
що є на світі краще, те й подарувати.
Встелить тобі доріженьку барвінком
і зорі над тобою посхиляти.
Нехай дорога твоя буде довга,
щоб все задумане збулося,
а чаша щастя буде повна,
щоб через вінця аж лилося.
Бабуся Ліда, дідусь
Микола, хрещений,
хрещена та сестричка Влада з братиком Ванею.




Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: 26003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^