Останнім часом в Україні вінки набувають шаленої популярності. Як же серед розмаїття цієї барвистої продукції, переважно із Піднебесної, знайти справжню українську автентику?
На наших землях традиція плетіння вінків сягає ще дохристиянських часів. Особ-ливо трепетно українки ставилися до виготовлення весільного вінка. Призначення весільного вінка — охороняти «молоду» від «поганого ока». А після весілля вінки розміщували за іконами на покуті чи, навіть, всередині ікони.
Осягнути глибини культурної спадщини Батуринщини учасникам історичного гуртка «Батуринський курінь» допомогла народна майстриня з села Митченки Катерина Андріївна Кеда. Вона володіє унікальним ( і вже забутим!) мистецтвом виготовлення традиційного українського весільного воскового вінка. На території Чернігівщини не було перлів і перламутру, тому використовували те, що було найдоступнішим – тканину, папір, стружку і віск, а пізніше – парафін.
Катерині Андріївні вже 78, і з самого дитинства вона залюблена у свою справу. Воскові квіти її навчили робити старші сестри, а вона передала це мистецтво своїй онуці Інні. Ні повоєнна розруха, ні тяжка праця і життєві негаразди не змусили її покинути цю справу, адже, як каже Катерина Андріївна: «Разом з цими квітами цвіте й моя душа».
Так і наші гуртківці, вже на практиці своїми руками змогли виготовити свій власний вінок та познайомилися із звичаями та традиціями виготовлення вінків, які панували на Батуринщині. Діти з непідробною цікавістю слухали розповіді майстрині, повторювали за нею досить складні об’ємні елементи вінка. Заняття з майстринею нікого не залишило байдужим.
На наших землях традиція плетіння вінків сягає ще дохристиянських часів. Особ-ливо трепетно українки ставилися до виготовлення весільного вінка. Призначення весільного вінка — охороняти «молоду» від «поганого ока». А після весілля вінки розміщували за іконами на покуті чи, навіть, всередині ікони.
Осягнути глибини культурної спадщини Батуринщини учасникам історичного гуртка «Батуринський курінь» допомогла народна майстриня з села Митченки Катерина Андріївна Кеда. Вона володіє унікальним ( і вже забутим!) мистецтвом виготовлення традиційного українського весільного воскового вінка. На території Чернігівщини не було перлів і перламутру, тому використовували те, що було найдоступнішим – тканину, папір, стружку і віск, а пізніше – парафін.
Катерині Андріївні вже 78, і з самого дитинства вона залюблена у свою справу. Воскові квіти її навчили робити старші сестри, а вона передала це мистецтво своїй онуці Інні. Ні повоєнна розруха, ні тяжка праця і життєві негаразди не змусили її покинути цю справу, адже, як каже Катерина Андріївна: «Разом з цими квітами цвіте й моя душа».
Так і наші гуртківці, вже на практиці своїми руками змогли виготовити свій власний вінок та познайомилися із звичаями та традиціями виготовлення вінків, які панували на Батуринщині. Діти з непідробною цікавістю слухали розповіді майстрині, повторювали за нею досить складні об’ємні елементи вінка. Заняття з майстринею нікого не залишило байдужим.