» Півстоліття у любові й злагоді
Інформація до новини
  • Переглядів: 621
  • Автор: admin
  • Дата: 25-11-2016, 11:38
25-11-2016, 11:38

Півстоліття у любові й злагоді

«Від родини йде життя людини», «Без сім’ї немає щастя на землі», ­ говорять українці. Сім’я – це святиня нашого народу, основа кохання, вірності,піклування, поваги,теплоти людських сердець. Ці родинні цінності мають особливе значення тоді, коли вони перевірені роками.

 

Чимало часу спливло відтоді, як Михайло Іванович та Ольга Степанівна Пономаренки стали на весільний рушничок. У 1966 році, коли все довкола розквітає, а щедрі сонячні промені обдаровують всіх своїм теплом, вони клялися один одному у вірності, а батьки, родичі та друзі зичили їм дожити в радості й любові до золотого весілля. Ці щирі побажання збулися. Цьогоріч 17 травня Михайло Іванович та Ольга Степанівна відзначили золотий ювілей подружнього життя. У нинішній нелегкий час не кожному подружжю випадає зустріти разом таку важливу дату. Та незважаючи на випробування долі, родина Пономаренків у любові та злагоді прожила півстоліття. Їхній життєвий шлях був не лише трояндами встелений, траплялися труднощі й негаразди, але вони легко їх долали, оскільки поважали, любили і шанували один одного.

Хоч минуло піввіку з того часу, але ця подружня пара зуміла зберегти свої почуття такими ж чистими і ніжними, як яблуневий цвіт. І хоч уже роки посріблили їм волосся, дружина лагідним поглядом дивиться на чоловіка та з хвилюванням згадує їхню першу зустріч, яка відбулася у їхньому рідному селі Гайворон, де вони мешкають і нині.

Дивлячись на цих добрих і щирих людей, уявляєш, якою гарною парою вони були у юності. Хоча й проживали Михайло Іванович та Ольга Степанівна в одному селі, але знайомі не були.

­ Зустрілися і познайомилися ми, коли Михайло саме прийшов у відпустку з армії. Було це у місцевому клубі, де вечорами збиралася молодь, ­ пригадує жінка. – Він був гарний, статний, служив у морському флоті, у такого не можливо було не закохатися, ­ поринає у спогади 50­річної давнини Ольга Степанівна.

Наступного дня бравий молодий чоловік запросив на побачення юну дівчину, якій на той час було лише 16 років. Відтоді вони зрозуміли, що не зможуть жити один без одного. Два роки Ольга чекала свого коханого

Михайла з армії. Цей час здавався для них вічністю. Свої світлі почуття вони відображали у листах.

Додому Михайло повернувся восени, а навесні одружився з коханою дівчиною. Як ведеться на селі, весілля гуляли весело, гучно. Серед гостей було чимало молоді. Тоді, особливо у сільських громадах, дівчата виходили заміж переважно у національному вбранні. Ольга ж йшла під вінець у фаті та білосніжній сукні. Цей день став пам’ятним для родини Пономаренків на все життя. Молоде подружжя проживало у батьків Михайла. Вели домашнє господарство, будувалися, ходили на роботу. Спочатку Михайло Іванович трудився водієм у Григорівській сільгосптехніці, а потім опанувавши спеціальність дорожнього майстра у Білій Церкві, працював майстром у дорожньому відділі. За сумлінну працю та відповідальне ставлення до роботи шанували і поважали Михайла Пономаренка в колективі. Ольга Степанівна також не сиділа без діла – трудилася на торфопідприємстві. Згодом молода жінка, маючи відповідну освіту, влаштувалася бухгалтером до місцевої сільської ради. Найбільшим щастям для родини стало народження сина Анатолія, який став для батьків гордістю й опорою. Хоч і роботи було вдосталь, але все встигали, оскільки допомагали один одному. З вдячністю Ольга Степанівна згадує свою свекруху, яка завжди піклувалася про внука, поралася по господарству.

У стрімкому життєвому вирі минали роки. Син закінчив школу, вступив до військового училища, став військовослужбовцем. Нині Анатолій Пономаренко перебуває на заслуженому відпочинку. Разом із сім’єю, попри далеку відстань, досить часто навідується до турботливих батьків у Гайворон. Дарують радість бабусі та дідусю онуки Артем та Єгор. Щоліта вони гостюють у них, тоді оселя Пономаренків наповнюється щирою любов’ю та радістю спілкування. Пишаються золоті ювіляри онуками, адже хлопчики на відмінно навчаються, допомагають по господарству. Влітку навіть кролів завели і самостійно за ними доглядали. Раніше подружжя тримало чимало худоби – були свині, корова, птиця, але нині здоров’я підводить, немає сили з цим справлятися.

­Тепер би й пожити, так хвороби підкрадаються,­ говорить жінка. Хоча на городі вирощуємо все, що потрібно.

Як годиться українцям, подружжя Пономаренків збудувало дім, посадило сад, виховало сина, а тепер тішиться внуками.

Життя батьків стало гарним прикладом для сина Анатолія. Адже свою сім’ю вони будували на життєвих принципах, основні з яких – любити і поважати один одного.

Золотий ювілей подружнього життя Михайло Іванович та Ольга Степанівна святкували у затишному родинному колі, пригадуючи своє життя, яке злилось в одну долю.

За розмовою з такими чудовими людьми непомітно пройшов час. Наприкінці Пономаренки поділились секретом сімейного щастя, який доволі простий. Треба лише любити і поважати свою половинку, бо згода – будує, а незгода – руйнує,­ говорять ювіляри. Життя цього подружжя підтвердило, що саме щирі почуття стають запорукою родинного щастя. Завдяки цим цінностям Михайло Іванович та Ольга Степанівна вже півстоліття разом, а їхній шлюб витримав перевірку часом і отримав найвищу «золоту» пробу.

 

Світлана Кириленко.

Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^