» Двобій із «мирним» атомом
Інформація до новини
  • Переглядів: 1 200
  • Автор: admin
  • Дата: 8-12-2016, 09:32
8-12-2016, 09:32

Двобій із «мирним» атомом

Вже 30 років минуло відтоді, як пекельний вогонь Чорнобиля опалив землю і душі мільйонів українців. Аварія на ЧАЕС увійшла в історію, як найбільша техногенна катастрофа, що призвела до негативних наслідків. Чорнобильське лихо – не лише велика трагедія, а й безмежна мужність багатьох тисяч наших земляків, які стали символом жертовності в ім’я Батьківщини та майбутніх поколінь. Ризикуючи власним життям та здоров’ям, вони виконали свій обов’язок і захистили людство від згубного впливу радіації.

Уже давно віддзвеніли дзвони Чорнобиля, але ми з вдячністю пам’ятаємо тих, хто ціною власного здоров’я, а нерідко й життя, зупинив «ядерного монстра». Серед них наш земляк із Бахмача Петро Іванович Котенко, який про ті трагічні події тридцятирічної давнини знає не з чуток. У свій час життя цього стриманого, муд­рого та сильного душею чоловіка перетнула глибока борозна ядерної епохи ХХ століття. Відслуживши строкову службу у Польщі у ракетних військах, Петро Котенко прийшов працювати водієм автобуса до місцевого автопарку. Завзятий молодий хлопець сумлінно трудився, адже всією душею прикипів до водійської справи.

26 квітня 1986 року був звичайний весняний день. Ніщо не віщувало біди. Люди жили буденними справами. Про те, що сталася масштабна ядерна катастрофа, спочатку нікого не повідомляли. Тим, кого залучали на ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС, говорили лише про виконання службового обов’язку. Звістку про відрядження до Чорнобиля Петро отримав 19 вересня 1986 року. На той час йому було 23 роки.

Як пригадує Петро Іванович, у військ­коматі їм повідомили, що ліквідовувати наслідки аварії вони будуть півроку.

­Ані страху, ані небажання їхати не було. Ми не відчували небезпеки і не падали духом. Безперечно, мінімум інформації про аварію на атомній електростанції все­таки ширився у формі чуток. Проте вирушав у дорогу без надмірних емоцій, оскільки знав, що накази потрібно виконувати, а не обговорювати,­ розповідає ліквідатор наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Отримавши військову форму, Петро Котенко прибув до місця призначення в село Оране, де розташовувалась військова частина №8312. Там молодий чоловік виконував обов’язки водія­слюсаря. Він безпосередньо займався ремонтом автомобілів та здійснював робочі виїзди до Чорнобиля.

Аби запобігти поширенню радіоактивних частинок, дозиметрами контролювали кількість радіації на автомобілях, що залишали територію станції. Якщо вона перевищувала норму, техніку відправляли на автомийку. Коли ж і після цього кількість радіоактивних речовин перевищувала встановлені показники, то авто відправляли на спеціалізований майданчик «могильник». Загалом обсяг роботи у Петра Івановича Котенка був великим і складним.

Бойові машини і багато військових, немов на полігоні, армійські умови проживання у наметі, із засобів захисту лише захисні маски – саме така картина зринає в пам’яті чоловіка й дотепер, коли йдеться про ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС.

Прикро, що молодих чоловіків не попереджали про небезпеку, яка чекала на них на кожному кроці, адже радіації не відчуваєш на смак та дотик. Петро Іванович пригадує, як вирушав на завдання, то старший його машини, а це був досвідчений військовий, на жаль, чоловік не пам’ятає його прізвища, завжди застерігав, щоб не їхали без засобів захисту. Нашому земляку доводилось ремонтувати автотехніку на 5 та 6 енергоблоках. Загалом Петро Котенко здійснив 14 виїздів у Чорнобиль, із них 8 – на ЧАЕС.

Додому чоловік повернувся 1 грудня 1986 року, оскільки вже на той час отримав значне опромінення.

Спочатку пішов на попереднє місце роботи до автопарку. Згодом зустрів свою долю.

У 1987 році одружився з дівчиною Катериною, яка подарувала йому двох прекрасних синів Романа і Дмитра. Свою трудову діяльність Петро Котенко продовжив у «Міжколгоспбуді» також водієм автобуса. Напевно, так судилося долею, що наш земляк вдруге побував поблизу Чорнобиля. У 90­их роках він возив на будівництво м.Славутича будівельників.

І хоча наслідки техногенної катастрофи дотепер пронизують душу і тіло чоловіка, він не перестав любити життя. Разом із дружиною Катериною Дмитрівною вони виховали гідних дітей, які є підтримкою, опорою та гордістю своїм батькам. Нині вони обоє працюють у залізничній галузі – Роман у вагонному депо станції Бахмач, а Дмитро ­ у КМС­285. Нині Петро Іванович перебуває на заслуженому відпочинку, але й вдома гарному господарю вистачає роботи. Переймаючись проблемами ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, чоловік активно відвідує різні заходи, що стосуються чорнобильців.

Спливають роки, але в пам’яті людей, які брали участь у боротьбі з радіацією, залишаться незагоєною раною спогади про чорнобильське лихо і вони ще не раз згадуватимуть про події весни 1986 року. Адже для когось вона стала останньою, для когось – перекреслила всі сподівання на щасливе і безхмарне майбуття, для когось навіки зруйнувала мрії, які вже ніколи не втіляться в життя через незадовільний стан здоров’я.

Щороку 26 квітня після опівночі розливаються тривожні удари дзвону, встановленого в діючому храмі у зоні відчуження. Дзвін лунає стільки разів, скільки років минуло від часу катастрофи.

Цього року він вдарив 30 разів. Це рівно стільки минуло з того часу, коли йшла боротьба незахищених людей з «мирним» атомом.

Світлана Кириленко.

Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^