Хтось кинув троянди в долину
Зірвав, а потім, мабуть, пожалів.
Думав, що він таким чином
Квіти від спраги звільнив.
А троянди, що впали в долину,
Ще живі – пломеніли, мов жар.
Пелюстками тяглись до людини:
«Підніми! Ми ж тобі не в тягар!»
Перехожі ж проходили мимо
Їм байдуже все те було.
А троянди молили їх німо,
А сонце нестерпно пекло…
Я підняв ті покинуті квіти,
Склав їх знову в єдиний букет,
І вони, наче стомлені діти,
Прихилили
голівки в жакет.
Я притис до грудей
їх злегенька
І додому не йшов, а побіг.
Витяг воду з криниці швиденько
В кришталевий налив оберіг.
І поставив троянди до вази
Якусь мить… і вони ожили.
Їх сьогодні хтось дуже образив,
А мені вони вдячні були.
Анатолій Дейнека.