» Районку передплачую, скільки себе пам'ятаю
Інформація до новини
  • Переглядів: 84
  • Автор: admin
  • Дата: 15-09-2017, 10:26
15-09-2017, 10:26

Районку передплачую, скільки себе пам'ятаю

Порадили: «Передплачуйте нашу районку, дізнавайтесь про цікаве і корисне з її шпальт». У слухавку роздався усміхнений голос. З гумором сказав добродій: «Передплачую нашу районку від народження». Виникло бажання віч­на­віч поспілкуватись із давнім прихильником районної газети. І ось вже розмовляємо з Григорієм Васильовичем на впорядкованому подвір’ї серед квітучих барвистих троянд. Мешкає чоловік разом з родиною найменшої доньки Наталії, яка з турботою опікується батьком. Тож попри поважний вік, а зозуля накувала йому немало­небагато 85 років, Григорій Васильович має добру пам’ять і є цікавим співрозмовником з багатим життєвим досвідом. Розмовляючи з ним, непомітно швидко сплинув час. Багато чого довелось побачити літньому чоловіку на своєму віку. Адже Григорій Ільченко належить до того покоління, яке називають діти війни.
Народився він у селі Курінь у тяжкі роки голодомору. Зростав у родині, де виховувалось восьмеро дітей. Мати працювала звичайною робітницею у колгоспі, а батько займав керівні посади – був бухгалтером, головою колгоспу. Діти змалечку привчались до праці, шанували старших, допомагали бавити менших. Турботливі батьки намагались кожному із них дати освіту. Прийшов час і Григорію іти до школи. Із цікавістю та завзяттям він закінчив два класи, як на Батьківщину прийшли нацистські окупанти. У світлій пам’яті чоловіка зринають спогади про ті страшні для українців часи. Розповідає, як відважні солдати залпами з «катюші» виганяли ненависного ворога з рідної землі. Артилерійська установка була розміщена у селі Курінь, неподалік від будинку Ільченків, а вогонь військові відкривали у бік лісу, що у другій частині села. Саме там знаходилось вороже лігво окупантів, які вже відступали.
Після війни Григорій Ільченко закінчив сім класів. Нелегкими були ті роки. Мати, втративши чоловіка, залишилась сама з дітьми: не було у що взутися, одягтися. Чоботи носили по черзі. Друга світова війна чорну хустку пов’язала сільській жінці, на руках якої залишились п’ятеро синів. Троє із дітей залишили цей світ малолітніми. Родина мужньо винесла на собі всі труднощі воєнного та післявоєнного часу. Аби підтримати рідних, хлопець пішов працювати комбайнером у місцевий колгосп. Робота від зорі до зорі, але хлопець старався сумлінно працювати. Яка ж то радість була, коли додому приніс чесно зароблені гроші та ще й зерно.
Невдовзі юнака призвали до армії. Службу проходив у м.Пушкіно у школі молодших авіаспеціалістів, яку закінчив майже на відмінно. Саме під час проходження військової служби Григорій Васильович розпочав займатися спортом, а саме легкою атлетикою. Регулярні тренування давали свої результати. Молодий солдат неодноразово брав участь у змаганнях, де відстоював честь частини. Потім наш земляк продовжував виконувати військовий обов’язок у м.Кюрдамирі. За зразкову службу отримував різного роду відзнаки. Всі вони і нині зберігаються у його сімейному архіві. Під час спілкування Григорій Васильович охоче їх демонструє. Серед них і подяки, і грамоти, і цікаві світлини з його дитинства, армійської служби. Серед фотографій помічаю пожовклий знімок батька Григорія Ільченка, якого у роки війни спалили окупанти разом з іншими односельцями. Нині його ім’я увіковічнене на гранітній стелі на Меморіалі Слави села Курінь. Також мою увагу привернула грамота за І місце на змаганнях у Баку з легкої атлетики на дистанції 800 та 300 м. Саме таким видом спорту нині успішно займається його внук Назар. Про успіхи та досягнення молодого спортсмена ми нещодавно писали на сторінках районної газети. Тож, напевно, від дідуся Назару передалась любов до спорту.
Демобілізувавшись, Григорій Васильович влаштувався працювати вантажником. Поєднуючи роботу з навчанням , закінчив вечірню школу. Попри все це життєвою розрадою та захопленням для чоловіка була музика. Маючи веселу вдачу, він розвеселяв людей грою на баяні, яку опанував самотужки.
Згодом трудова стежина Григорія пролягла до місцевого м’ясокомбінату. Завзятий чоловік швидко набирався досвіду. Від вантажника він пройшов кар’єрними сходинками до майстра холодильних установок. Заочно закінчив Київський філіал Білоцерківського технікуму м’ясної та молочної промисловості. І вже дипломованим спеціалістом продовжував трудитися на підприємстві. За плечима Григорія Васильовича близько 54 років трудового стажу.
Та не лише м’яким споришем стелила життєву стежину йому доля. Григорій Ільченко рано овдовів. Самотужки виховав і дав путівку в життя трьом донькам Валентині, Світлані та Наталії.
Вічні, як життя, Божі заповіді вчать нас шанобливо ставитися до батька, матері, старших за віком. Старість – це зима нашого життя. Буває вона пізньою, але дуже часто – безпорадною і одинокою. У нашого земляка зігріта вона увагою і любов’ю дітей, п’ятьох внуків і двох правнучок. Тож і нині Григорій Васильович залишається щирою, доброзичливою, з почуттям гумору людиною.
Літній чоловік небайдужий до друкованого слова. У вільний час він читає книги, періодичні видання. Особливо подобається йому дізнаватися про районні новини з «Голосу Присеймів’я».
­Скільки себе пам’ятаю, завжди передплачували районку. Перечитую від першої до останньої букви. Досить цікаво споглядати знайомі обличчя на шпальтах газети та слідкувати за життям Бахмаччини, ­ з усмішкою на обличчі говорить чоловік.
Ця розповідь – лише маленька часточка, взята із доль моїх земляків. А скільки їх по району? Навіть у літньому віці, люди не втрачають оптимізму, не скаржаться на життєві труднощі, яких довелося зазнати сповна. Навпаки, ще й молодших підбадьорюють. Вдячність їм за це.
Світлана Кириленко.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Миколі Олександровичу Доценку

на 60-­річчя
Літа відлітають лелеками у вирій,
у далі безкраї ­ за обрій летять,
а Вам, любий тату, на життєвій ниві
сьогодні від роду уже 60.
Низький Вам уклін від дітей і онуків,
здоров'я міцного з роси і води,
нехай ваші лагідні натруджені руки
тепло і любов нам дарують завжди.
Спасибі, татусю, за ночі безсоннії,
спасибі, рідненький, за те, що Ви є,
нехай же Господь Вам дарує здоров'я,
наснаги і сили щодень додає.
Дружина, діти, внуки.
с.Білі Вежі ­ м.Рославль.




Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: 26003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^