» Танковий ас
Інформація до новини
  • Переглядів: 31
  • Автор: admin
  • Дата: 1-12-2017, 11:13
1-12-2017, 11:13

Танковий ас


Напередодні Дня Збройних Сил України випала нагода поспілкуватися з військовим комісаром Бахмацького райвійськкомату Олександром Григорчуком. Олександр Леонідович розповідав про багатьох наших земляків, які мужньо стали на захист своєї Батьківщини. Це без перебільшення справжні Герої. На їхніх героїчних вчинках повинні виховуватись прийдешні покоління свідомих українців.
Серед них військовослужбовець із м.Бахмача Олександр Мороз. Впродовж спілкування у пам’яті зринає відважний образ нашого земляка. Адже у квітні 2016 року на шпальтах районної газети «Голос Присеймів’я» була надрукована стаття під заголовком «Фотовиставка на батьківщині Олександра Мороза». Обличчям експозиції автор обрала командира 3­го батальйону 1­ї танкової бригади Збройних Сил України Олександра Мороза.
Народився він у м.Бахмачі у родині військового. Отож змалечку хлопця привчали до дисципліни, відповідальності, а головне – виховували, як справжнього патріота, який будь­що повинен віддано служити своєму народу та Батьківщині.
Засвоївши батьківську науку, після закінчення Бахмацької ЗОШ №5 хлопець подався опановувати військову справу до Харківського гвардійського інституту танкових військ імені Верховної Ради України НТУ «ХПІ».
Офіцерську службу лейтенант Олександр Мороз розпочав командиром танкового взводу 1­ї гвардійської окремої танкової бригади. Одним із перших опанував сучасний Т­64 БМ «Булат». Його підрозділ, як один з кращих неодноразово брав участь у військових парадах у Києві. Справжній професіонал військової справи, який спільно із своїми побратимами виконував найвідповідальніші завдання. Зі слів військового комісара дізналася, що нещодавно у журналі «Військо України» була опублікована стаття про бойовий шлях та досягнення капітана Олександра Мороза. Зацікавилась. Знайшла публікацію на сайті видання, яку із захопленням перечитала. Дійсно, історія вражаюча. Тож пропонуємо її читачам на сторінках нашої газети.



Звуки запеклого бою лунали звідусіль. На штурм Логвинового, що неподалік Дебальцевого на Донеччині, російсько­терористичні війська 12 лютого 2015 року кинули значні резерви та дві роти танків. Оскаженілому ворогу протистояли три екіпажі 1­ї танкової бригади під командуванням капітана Олександра Мороза. Танкістів із Чернігівщини підтримувала піхота з Новограда­Волинського.
Того лютневого ранку, на блакитному небі щедро сяяло сонце. Тож навколо наших позицій була добра видимість.
– 100 на 100! Очі – як в орлів! – жартували між собою українські танкісти.
«Булати» розгорнулися фронтом, кожен контролював свій сектор.
– Федоре, зліва від села – російська «сімдесятдвійка»! Працює по наших! Дай по ньому, брате! Це твоя ціль! – гукнув своєму навіднику Федору Матюші командир танка Мороз.
Рука досвідченого бійця не схибила. Перший постріл з дистанції 900 метрів – і перший ворожий «буцефал» запалав!
– Ну якось так, – скромно підсумував свою роботу Матюша.
За кілька хвилин від точних влучань у цілі зайнялися ще два російські танки. У небо піднялися клуби чорного диму.
– Блискуча робота! – широко посміхнувся ротний. – Як ти там казав, Федоре, «український танк – це сильний протитанковий засіб»?
Екіпаж бойової машини гучно зареготав. Та командир умить посерйознішав: «Нехай знають покидьки, що Україну є кому захищати! Тепер слово за піхотою!..»
«ЛІСОВІ ВОВКИ» ПРОТИ
«ВЕДМЕДЯ З БАЛАЛАЙКОЮ»
Ротний Олександр Мороз – один з перших українських танкістів, хто опанував модернізований Т­64 БМ «Булат», а його підрозділ неодноразово визнавався кращим у військовій частині. Тому хлопцям діставалися найвідповідальніші завдання.
Весною 2014 року, коли всі Збройні Сили України були підняті за тривогою, батальйонна тактична група 1­ї танкової бригади висунулася на прикриття українського кордону з Російською Федерацією. У повній бойовій готовності танкісти пильнували агресора на Чернігівщині, згодом – під Глуховом та Ярмолинцями на Сумщині. Літо «лісові вовки», як називають воїнів 1­ї танкової бригади через зображення на їхньому шевроні вовка, вже зустріли на Луганщині. Отримавши бойову техніку, танкова рота Олександра Мороза рушила на посилення українських блокпостів у селах Металіст та Весела Гора, що за десять кілометрів від охопленого полум’ям сепаратизму Луганська. Там хлопці по­справжньому побачили й відчули всі принади «руского міра», який путінською символікою – від триколора з котиками до ведмедя з балалайкою – «завойовував» серця мирних українців. Цей сепаратистський колорит доповнювала постійна небезпека та ворожі міни зі снарядами, якими бойовики нещадно били по українських позиціях. У відбитті атак минали дні. Але наші хлопці дуже швидко навчилися витримувати шалені артобстріли, звикли до гуркоту вибухів і самі завдавали ворогу неабияких втрат. Надійно утримуючи свої укріплення в перші червневі дні 2014­го, танкісти записали на свій рахунок не один десяток знищених сепаратистів і російських найманців. Попри труднощі та фізичну втому, українці були незламні.
– Це наша земля! Тут майорітиме синьо­жовтий прапор! Ніхто відступати не збирається. Нам треба йти вперед! – твердо вирішили хлопці з Гончарівського, яких ріднила одна мета – захистити Україну!
НА ПРОРИВ ДО ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ

9 червня ротний Мороз отримує бойове завдання – прорватися до захисників луганського аеропорту, який на початок літа став найзначущим стратегічним об’єктом на Луганському напрямку. Сепаратисти «накривали» летовище з мінометів, гаубиць та «Градів» із передмістя Луганська. Руйнувалася інфраструктура. Українські військові опинилися в повній блокаді. На той час продукти харчування та боєприпаси доставлялися їм виключно повітряним шляхом.
На прорив блокади летовища українські захисники вирушили о четвертій ранку наступної доби. Колону із 30 одиниць броньованої техніки очолили танкісти з Чернігівщини. Машина капітана Олександра Мороза йшла першою в дозорі. Біля населеного пункту Розкішне наші хлопці виїхали з польової дороги на асфальтну трасу й одразу стали мішенню для ворога. Раптом з усіх боків розпочалася стрілянина та вибухи. Це була ворожа засідка. Зав’язався бій. Масованим вогнем наші воїни розбили противника в заростях лісосмуг, відійшли з небезпечної зони, перегрупувалися й знову рушили наміченим маршрутом, не усвідомлюючи небезпеку, яка чатувала на них попереду. Цей фронтовий випадок під Луганськом командир танкової роти Олександр Мороз пам’ятатиме довго…
– Бетонні плити, якими сепари перекрили міст у Розкішному, мій екіпаж розбив першим бронебійним снарядом. Такий розвиток подій неабияк розлютив ворога, який відкрив вогонь з артилерії та гранатометів. Кулі гупали по броні танка, немов били в барабан. Однак ми здійснили ще кілька точних пострілів, знищили ворожу розвідувальну дозорну машину. З боєм і на шаленій швидкості вдалося подолати мостові загородження й прорватися далеко вперед. Основні сили колони, на жаль, відстали. Відкривши люк танка, побачив, що позаду нікого немає. Фактично мій екіпаж залишився сам на сам з ворогом! Я усвідомлював, що бойовики тримають нас на прицілі. Намагався по рації вийти на побратимів, щоб повідомити, в якому місці чекатиму нашу колону. Втім у трубці чув лише шипіння, – розповідає український офіцер.
Від обстрілів, які витримав танк Мороза, почала виходити з ладу система. Зупинився двигун. Узявши особисту зброю, хлопці вибралися з машини. У той момент їх укотре накрили вогнем із великокаліберних кулеметів. Потім – із зенітних установок. Обстріли були такі, що й голови не можна було підняти. Командир з підлеглими покинули підбитий танк і відповзли до соняшникового поля, яке жовтим цвітом буяло край дороги.
– Наступав вечір. Темніло. Сепари намагалися нас «викурити» із соняшників – стріляли з кулеметів, гранатометів, самохідних артустановк, закидували мінами… Відчуття, чесно кажучи, не надто приємні. Близько третьої ночі ми все ж вибралися до автомобільної траси. Дорожній знак вказував, що прямо – луганський аеропорт. Мені вдалося по мобільному вийти на бригадних розвідників, які знаходилися там. Вони були здивовані нашим дзвінком, проте раділи, що ми живі. Хлопці повідомили, що безпечний шлях до летовища тільки один – смуга обабіч асфальтованої дороги, решта територій – замінована! – згадує Олександр Мороз. – Під ранок були вже в аеропорту. Коли розповів офіцерам про пригоду з проривом по мосту, ті отетеріли. Як виявилося, наші артилеристи сприйняли мій «Булат» за ворожий танк й уже дали команду на його знищення з повітря. Проте через погану погоду бойовий вертоліт, на наше щастя, не вилетів. Згодом ми «прокрутили» не одну успішну операцію з прориву оточення терористів. Це забезпечило доставку боєприпасів, ротацію військ і вихід з аеропорту підрозділів, які тривалий час у ньому перебували.
ЯК УКРАЇНЦІ ЗАВАДИЛИ
ТЕРОРИСТАМ РУБЛІ ДІЛИТИ

Захищаючи луганський аеропорт, екіпажі Мороза регулярно виходили на «полювання» на ворога. Танкісти влаштовували противнику засідки і прицільним вогнем знищували бронетехніку та живу силу агресора. Так було під Лутугіним, Красним Лучем, біля Вергунської розв’язки…
Одного разу ротний готувався зустріти чергову українську колону та здійснити супровід на летовище. На це завдання хлопці вирушили вночі й добре замаскували танки в лісосмузі неподалік Георгіївки. Під ранок ротний спостерігав цікаву картину й дивувався. «Зовсім страх втратили. Хлопці, невже «орки» думають, що вони безсмертні?» – поцікавився офіцер у підлеглих. На відстані 800 метрів посеред поля стояла ворожа техніка: дві вантажівки з боєприпасами, «газель» та ще дві «коробочки». Навколо метушилися озброєні люди. Все, як на долоні! Про таке кажуть: картина олією писана! Олександр Мороз оперативно доповів про «знахідку» безпосередньому командиру. Той відповів: «Дійте за ситуацією!» Як виявилося, машини зі зброєю прямували в окуповану Георгіївку. Оцінивши обстановку, капітан Мороз вирішив знищити ворожий боєкомплект.
– Танковими пострілами ми знищили їхні машини. Вони яскраво палали, немов сухе сіно, а розриви боєприпасів влаштували окупантам ранкові феєрверки. Ті, хто вижив, розбігалися врізнобіч. Раптом неподалік тліючої техніки з’явилися ще два автомобілі – джип і «Таврія». Чоловіки в камуфляжах почали передавати один одному невеличкі пакети. Придивившись краще, ми зрозуміли, що у пресованих пакунках – гроші. «Командире, вони рублі ділять! Тому й зупинилися, щоб поторгувати російською зброєю, якою потім вбиватимуть наших побратимів. Дозволь закрити «земні двері» цим «підприємцям»?!» – попросив мене сержант Матюша. Наша кулеметна черга була влучною. Успіх закріпили одним бронебійним. Нічого не вдієш – гроші рахунок люблять, – підсумовує ротний. – У ту мить нас спробували атакувати ворожі диверсанти за підтримки танка, який прошмигнув нам у тил. Він знаходився у виграшній позиції й готовий був нас розстріляти. Проте ми вчасно зорієнтувалися й уникли небезпеки. Тоді ворог застосував важку артилерію – реактивні системи «Град»…
НАКАЗ – ПОВЕРНУТИ
ХРЯЩУВАТЕ

!Зведений підрозділ українських військ 13 серпня 2014 року вирушив маршем з луганського аеропорту на Хрящувате та Новосвітлівку, що на південному сході від обласного центру. Танкісти та бійці батальйону «Айдар» отримали завдання повернути населені пункти Україні та взяти під контроль важливу автодорогу Луганськ­Краснодон, що була однією з головних магістралей постачання проросійським бойовикам зброї та живої сили з Російської Федерації. Поблизу окупованих терористами сіл одна з двох українських колон пішла до Новосвітлівки, друга, в якій трьома танковими екіпажами керував капітан Мороз, взяла курс на Хрящувате. Підступи до населеного пункту були заміновані. БМП наших армійців, що їхала попереду, підірвалася на ворожій міні. Екіпаж вдалося евакуювати. Операція українців зі звільнення Хрящуватого заскочила прибічників «руского міра» зненацька. На околиці селища між воїнами АТО і проросійськими окупантами розпочалися жорстокі бої. Завдання українці виконали успішно. Ворог зазнав великих втрат і залишив позиції. На жаль, того дня командир танкової роти Олександр Мороз був важко поранений…
– Загони сепарів, які орудували у Хрящуватому, не знали, що відбувається. Їхні поплічники з Новосвітлівки передали інформацію про штурм позицій «украми». Ті на бойових машинах піхоти кинулися на допомогу. Однак дорога до Новосвітлівки була перекрита. Вони стали нашою мішенню. Перших кілька машин ми знищили миттєво. Коли терористи усвідомили, що потрапили в пастку, застосували міномети 120­мм калібру з висот Хрящуватого. В атаку пішли всі ворожі сили. Почалося «пекло» і справжній трилер, – розповів український танкіст. – В один момент я висунувся з танка і відчув сильний удар у праве плече. Моя футболка перетворилася на ганчір’я. Кров заливала груди. Шок. На тілі виступив холодний піт. Я отримав семиміліметрову снайперську кулю, яка прошила передпліччя за два сантиметри від артерії. На щастя, мій ангел­охоронець був поряд…
Після поранення в тому запеклому бою Олександр Мороз намагався ще стріляти, проте рука заніміла. Бій продовжили навідник з механіком. За допомогою знеболювальних офіцер ще тривалий час командував екіпажем і підбадьорював хлопців. Згодом його та інших поранених під вогнем артилерії евакуювали в аеропорт. Через потужні обстріли летовища до Харкова постраждалих доставили лише на четверту добу. Там ротний і дізнався, що наші підрозділи увійшли в Хрящувате та вибили звідти бойовиків.
«КОЛИ ВІН ЙДЕ,
НЕ ЧУТИ ДЗВОНІВ»

Під час лікування у військовому шпиталі Олександр Мороз переніс дві операції. Потім була двомісячна реабілітація. Та попри труднощі, незламний духом офіцер повернувся у стрій 1­ї танкової бригади. На військовому полігоні Олександр тренував танковий батальйон з контрактників і мобілізованих бійців. У січні 2015 року капітан Мороз вдруге вирушив на передову під Дебальцеве – в одну з найгарячіших точок у районі АТО. Запеклі бої взимку 2015­го привернули до цього містечка увагу всього цивілізованого світу як до наймасштабнішої злочинної операції російсько­терористичних військ на Донбасі. Під Дебальцевим і навколишніми селами ситуація змінювалася щогодини, адже відбувалося постійне маневрування української армії, загонів терористів і тактичних груп регулярної армії РФ.
Саме 12 лютого капітан Мороз провів під Логвиновим найбільш відомий в історії донбаської війни бій із танками Т­72 5­ї танкової бригади Російської Федерації з Улан­Уде. Російські «їхтамнєти» підтягнули до селища два десятки танків. Їм протистояли три українські бойові машини – екіпажі капітана Олександра Мороза, старшого сержанта Володимира Костенка і сержанта Геннадія Ковальського. Ці воїни вже мали значний бойовий досвід. Завданням танкістів було прикриття лівого флангу піхотинців 30­ї окремої механізованої бригади. «Булати» розгорнулися фронтом. Кожен контролював свій сектор. Командирська машина знаходилася в центрі.
Бойове зіткнення розпочалося о восьмій ранку. Землю прихопив легенький приморозок. Добре проглядався горизонт. Я помітив, як ліворуч села ворожий Т­72 відкрив вогонь по нашій піхоті. Дав команду своєму навіднику Федору Матюші знищити його. Сержант миттєво вразив ціль першим пострілом. «Сімдесятдвійка» загорілася і вибухнула. У цей момент противник відповів. Снаряд влучив у башту танка Володі Костенка. Від пошкодження «Булата» врятувала захисна система. Екіпаж продовжував бій. За кілька секунд обстріляли мою машину. Розрив стався поруч. Ми визначили «жертву» й ударили по ній з трьох гармат. Задимлений панцерник почав відступати, проте екіпаж Костенка «дістав» його осколково­фугасним снарядом, – розповів про перебіг бою Олександр Мороз. – Згодом серед знищеного нами російського заліза з’явилася третя машина окупантів. Ми взяли коротку паузу, щоб перевести дух. Водночас очікували на контратаку противника, адже добре знали: техніки у ворога втричі більше. Втім росіяни мовчали. Третій, так званий блукаючий, танк підбив екіпаж сержанта Ковальського.
Свою місію в тому двадцятихвилинному бою танкісти виконали феноменально. Ротний і його екіпажі відійшли в тил, аби оновити боєкомплект. У наступ на ворожі позиції пішла піхота! Через кілька днів українські підрозділи здійснили планову операцію по виходу з «дебальцевського пекла».
Загалом на дебальцівському плацдармі підрозділ капітана Мороза знищив шість танків та бойову машину піхоти противника. Щоб пишалися українці та боявся ворог, дотепні підлеглі навіть присвятили командиру девіз: «Коли він йде, не чути дзвонів». А ще славний воїн став героєм фронтового фольклору. Тож не дивуйтеся, коли почуєте таку народну прикмету: «Коли ворон сідає на вершину дерева – до морозу, коли ворог на українській землі – чекайте на Сашка Мороза». І зовсім не випадковим буде для нас, коли з боку ворога ми почуємо пісню: «Ой, Мороз, Мороз, не морозь меня…» Ось тільки «Я вернусь домой на закате дня» залишається під питанням, відповіддю на яке може стати: «А не треба ходити в окупантах!»
* * *
Хоробрість, рішучість і впевнені дії «лісових вовків» у боях за Україну належно оцінило командування. Ротний Мороз отримав чергове військове звання «майор» та став командиром танкового батальйону своєї бригади.
За особисту мужність і героїзм Олександр Мороз нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІ і III ступенів, а волонтерська спільнота України та громадськість за відданість Вітчизні й патріотизм вшанували бойового офіцера відзнакою «Народний Герой України». Почесні бойові нагороди отримали і його підлеглі!
І в той час, як дехто із чоловіків завзято «воює» в «Танчики­онлайн», уявивши себе неабияким асом, реальні професіонали на передовій здобувають для України реальну перемогу.
Олег СУШИНСЬКИЙ.
За матеріалами журналу "Військо України"
http://viysko.com.ua/

До речі, за словами головного редактора журналу "Військо України" Валентина Буряченка, з яким спілкувались по телефону, до друку готується вже третя книга про військовослужбовців, в якій буде вміщено і розповідь про Олександра Мороза.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашому класному керівнику

Олені Миколаївні КОСТОВСЬКІЙ
на ювілей,

який вона відсвяткувала 13 грудня
Щиро вітаємо з ювілеєм. Учителю, прийміть уклін доземний за щире серце і любов святу, за людяність і чесний труд щоденний, за відданість, а ще за доброту, за те, що Ви даруєте нам крила, щоб нам летіти у широкий світ. За кожен день і кожне щире слово, за ніжність, ласку в радості й журбі. За те, що в школі нам чудово. Спасибі, рідна вчителько, Вам. Тож щасливої Вам долі, радості доволі, здоров’я міцного, хліба смачного, настрою гарного та неба безхмарного.
Вдячні учні 7 А класу Бахмацької ЗОШ №5 та їх батьки
.




Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама

Продам


будинок у м.Бахмачі, вул.Прокоповича (Радгоспна), є дров’яний та електро котли, 3-­тарифний лічильник, міський водогін, сарай, колодязь, гараж. 
Детальніше

Куплю


Шкури лисиці.  Ціна договірна.

Детальніше

Потрібна


жінка по догляду за старенькою жінкою, бажано з медичною освітою і навичками по догляду.
Детальніше


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: 26003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^