» Вишивка - поезія душі й оберіг
Інформація до новини
  • Переглядів: 49
  • Автор: admin
  • Дата: 15-12-2017, 10:36
15-12-2017, 10:36

Вишивка - поезія душі й оберіг

Вишила мама портрет Шевченка,
перед нами в класі він на стіні,
Як оберіг, як совість народу, вдивляється в очі мені.
Дідусь і бабуся, і мама, і тато навчають
людиною бути.
Родину, народ, Україну, як Великий
Кобзар наш любити.
Дякую Вам за науку ту, що дали дитині:
Любов до всього, що поруч, любов до всієї Вкраїни.
Я теж берусь вишивати, і це бентежить душу.
Ото, ніби книгу читаю, і всю прочитати мушу.
Ту книгу, що життям зветься, що лине і лине рікою,
Повноводною, чистою, чистою рікою мого народу.
Рікою моєї Вкраїни, що вічно буде буяти,

Велична, як твори Шевченка, як слово мами і тата.
Дуже гарно вишиває моя мама. Ніжне, охайне, чепурне її вишивання. Картини, вишиті мамою, прикрашають стіни, а вишиванки й сукні приємно носити, адже їх творила рідна людина з найкращими побажаннями.
У нашій школі є кімната народознавства, яку поміж собою ми називаємо «берегинькою», бо зберігається тут багато речей народного побуту. Учні нашого класу вивчають їх, готують і проводять екскурсії для учнів різних класів своєї школи, інколи й для учнів з інших шкіл, для добрих гостей. Ми переконані, що народ, який збирає, примножує й береже пам’ять про минуле , має прекрасне майбутнє.
Є в нашій «берегиньці» багато вишитих рушників, сорочок, картин, скатертин, серветок та інших речей оздоблених вишивкою. Про що ж вони, ці давні обереги з прабабусиної скрині, можуть повідати нам?
Дані археологічних розкопок, свідчення літописців дозволяють стверд­жувати, що історія народної вишивки в Україні веде свій відлік ще з часів Трипілля (доби пізнього неоліту і початку епохи бронзи).
Ми постійно поповнюємо наш маленький музейчик матеріалами з народознавства. У пошуках народних цікавинок цього разу їдемо до Стрільників, попередньо домовившись про зустріч з талановитими людьми.
Нас гостинно зустрічає Лиман Раїса Іванівна й запрошує до хати, яка у вишивках, як у вінку. Захоплює розмаїття кольорів і візерунків, щира вдача господині. Як дбайлива пташка біля своїх пташенят, так вона біля витворів своїх рук і душі. Вишиває Раїса Іванівна все життя, навчила цього її мама, роботи якої дбайливо береже вона донині. « Правда,­ каже,­ життя було таке, що вишивали на домотканому конопляному чи лляному полотні, якого багато не було, та й нитки такі ж були , самопрядені та рослинними відварами пофарбовані». З особливим тремтінням голосу й щемом душі показує мамин рушничок, якому вже 100 років, а сорочку мамину, вишиту червоними нитками, подарувала нам.
«Важке було життя,­ продовжує господиня,­ нам уже легше. Купували різнокольорову заполоч, і матерія була фабрична. Намалюємо від руки квіточки, листочки,ягідки, пташечок та й вишиваємо. Пізніше перемальовували з інших рушників за допомогою алюмінієвої ложки, а потім уже перезнімали хрестики з різних журналів, один в одного, вишивали на канві, яку по закінченні потрібно витягати по ниточці».
Тяжка доля судилася майстрині: рано пішов із життя хазяїн, сама піднімала діточок, а меншенька ще й не народилася. В радості і в смутку вишивала й співала. Працювала дояркою, прибиральницею в Будинку культури, брала активну участь у виступах художньої самодіяльності. І залунала пісня ніжно, сильно, мелодійно про долю нещасливую, журавку… Зі сльозою і посмішкою… «Коли весело й сумно ­ вишиваю,­ каже,­ і співаю». Пробуємо заспівати разом про вишиванку, яку вишивала дівчина «з вечора тривожного аж до ранку».
Очей не можна відвести від сучасних , вишитих майстринею, барвистих весільних рушників і просто для подарунків онукам.
Дякуємо господині за гостинність, перепрошуємо за клопіт і прямуємо на іншу вулицю до Коляди Ірини Павлівни.
Заходимо на подвір’я і розуміємо, що тут проживає творча особистість, адже й на веранді, й на криниці буяють мальовані квіти. А в хаті вражають вишивки скрізь. Подушки й подушечки,ікони, картини, серветки, скатертини, рушники, оздоблений вишивкою одяг. Привітна господиня розповідає, що 40 років працювала вчителем української мови та літератури, вишивати вміла й любила з дитинства, але почала більше вже тоді, як пішла на заслужений відпочинок, а це вже двадцять років. Виконує свої роботи хрестиком, є рушники вишиті «обманкою». Полюбляє різні кольори, для церкви вишила два рушники чорними, білими та сірими нитками, щоб і в піст було красиво. Вишила дітям і внукам сорочки, до 200­річчя з Дня народження Великого Кобзаря для рідної школи ­ портрет Т.Г.Шевченка та слова «Заповіту». Своїм досвідом майстриня ділиться з учнями, бере участь у різних виставках. Вишивала для дітей, внуків. Вишиває для краси, для пам’яті. Добра, щира, щедра, мудра людина з великою душею.

З добрим словом про свою колегу та вишивання до нас приєднується Чепур Любов Миколаївна, яка працює вчителем української мови та літератури. Вишиває з 4 класу. Зараз ­ бісером. Любов Миколаївна ділиться своїми спогадами про маму, з ніжністю розповідає про вишивання мами та свекрухи. Які прекрасні вишиванки для сина, внучки, а яку сукню собі вишила! Ми помітили її на ній на вчительській конференції в Бахмачі.
Ніжна, талановита майстриня про своє захоплення говорить віршем:
Вишивала хрестиком рушник
На ікони, що трима божник,
Вибрала улюблений мотив
З візерунком трояндових див.
Народна творчість – джерело натхнення,
Йду в ногу із життям, із сьогоденням.
Цікавлюся мистецтвом вишивання,
Досліджую орнамент без вагання.
Самовиражаюся я на полотні,
Це можливість бачити щасливі дні.
Стримані та лаконічні кольори
Ваблять українців, що не говори.
Долучаюся до традицій народу,
Вивчаю символи міцного роду,
Роблю свій внесок,нехай пам’ятають
І при нагоді теплим словом згадають.
Ось такі обереги нашого українського народу ми побачили в Стрільниках, з такими милими, добрими берегинями зустрілися, поспілкувалися.
Дорога додому була особливою. Побачені витвори рук людських ще довго стояли перед очима, упліталися в природу, а почуте бентежило душу,викликало впевненість у тому, що ми є і будемо, адже маємо таку історію, таких талановитих людей, такі народні обереги, як вишивка.
Завжди будуть вони мандрувати,
Йти від роду мого й до роду,
Наші славнії обереги­
Обереги мого народу.
Юлія Шевченко,
учениця 10 класу та
Антоніна Ворона,
учитель української мови та літератури
Бахмацької ЗОШ І­ІІІ ст. № 4.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Миколі Олександровичу Доценку

на 60-­річчя
Літа відлітають лелеками у вирій,
у далі безкраї ­ за обрій летять,
а Вам, любий тату, на життєвій ниві
сьогодні від роду уже 60.
Низький Вам уклін від дітей і онуків,
здоров'я міцного з роси і води,
нехай ваші лагідні натруджені руки
тепло і любов нам дарують завжди.
Спасибі, татусю, за ночі безсоннії,
спасибі, рідненький, за те, що Ви є,
нехай же Господь Вам дарує здоров'я,
наснаги і сили щодень додає.
Дружина, діти, внуки.
с.Білі Вежі ­ м.Рославль.




Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: 26003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^