» З надією, щоб не повторилося нічого подібного
Інформація до новини
  • Переглядів: 1 272
  • Автор: admin
  • Дата: 11-09-2015, 09:15
11-09-2015, 09:15

З надією, щоб не повторилося нічого подібного

 Минуло 74 роки від початку  радянсько-німецької війни 1941-1945 рр., в ході якої світ здригнувся від страшних злочинів нацистів. Постраждали люди різного віку, статі, національностей, віросповідань. Величезна  кількість їх в муках розпрощалася з життям. Значно кращою була доля тих, хто із зброєю в руках захищав  право на життя і загинув при цьому, не піддаючись знущанням  як сотні тисяч невільників.  Нехай на небесах вони мають мир і спокій, якого так хотіли і на Землі, в колі своєї родини.  Слід згадати тих, хто змушений був тяжко працювати як невільники на чужій німецькій землі.  Їх вивозили примусово. Як пишуть дослідники цієї теми Сергій Батурін та Алла Кравченко в роботі «Українські невільники Третього рейху», «це ціле покоління народу України, ті, кого Батьківщина не спромоглася захистити, кого вивезли майже дітьми в теплушках та телячих вагонах, чию гідність принизили породженим гітлерівською расовою маячнею словом – «недолюдина», тих, хто був примушений нацистською машиною насильства працювати проти своєї країни. Після повернення на Батьківщину їм заподіяли страшну образу, звинувативши в праці на ворога. Їх регулярно викликали до «компетентних органів», у них були «нечисті анкети» у відділах кадрів…А офіційна влада робила вигляд, що у Радянському Союзі, частиною якого була Україна, і проблеми такої не існує. Скільки невільників із числа цивільного населення вивезла тоді Німеччина з України, порахувати з точністю до людини так і не вдалося. За даними Надзвичайної Державної Комісії СРСР загальна кількість остарбайтерів з України становила 2 023 112 осіб. Сучасні дослідники з урахуванням Криму та Закарпаття  наводять цифру – 2,4 млн. осіб, а деякі – близько 3 млн. Кількість вивезених не збігається з кількістю тих, що повернулися,  практично на мільйон людей! Скільки з того мільйона не враховані уповноваженим Ради Міністрів СРСР, оскільки були в лавах війська і не поверталися на Батьківщину в загальному потоці репатріантів, скільки загинуло від непосильної каторжної праці й поховано в чужій землі! Скільки з димом крематоріїв злетіло в чуже небо та попелом і золою лягло на вдобрювання чужих полів?» З колишніх Батуринського, Бахмацького та Дмитрівського районів (за виключенням тих населених пунктів, які нині в складі інших районів) було вивезено на невільницькі роботи 4972 чол. Вивченням їхньої долі на чужині Бахмацький районний історичний музей займається впродовж багатьох років. У серпні 2008 року під час пошукової експедиції по місту Бахмач  я познайомилася з Ярошенко Олександрою  Антонівною (мешканкою  вул. Батуринської), яка, як виявилось,  перебувала на примусовій роботі в Німеччині у 1942 – 1945 роках. Її розповідь про ті нелегкі роки  під час Другої світової війни пропоную читачам газети.
Ярошенко (Власенко) Олександра Антонівна народилася  1924 року в с. Бахмачі –I.  У їхній сім’ї було п’ятеро дітей – жили середньо, тому що батько працював на залізниці.  Мати ж  ходила в колгосп на роботу, де майже нічого не давали. Ходила вона  й по людях на заробітки. У 1941 році Олександра навчалася у 10 класі. Коли розпочалася війна, вона під час шкільних канікул  працювала на плодоовочевій базі в м. Бахмачі по вул. Тиницькій.  В Німеччину забирали в перших числах травня 1942 року. Прийшло двоє поліцаїв і сказали, що велено йти до поїзда на ст. Бахмач – Пасажирський для відправки в Німеччину. Звідти вона  з матір’ю пішла до         ст.Бахмач – Київський. Лікар Ольга Дорофіївна перевірила стан здоров’я і сказала, що вона здорова. Так що довелось  їхати –  вантажним  потягом. Мати дала буханку хліба, а сусідка пляшку  наливки. Взяла чоботи, які батько пошив, спідницю з парусини, пофарбовану бузиною. Теплого  светра  у неї не було. Пізніше її хазяйка в Німеччині дала бавовняну кофту  та дерев’яні «кольчуги»  на ноги. Ту кофту  Олександра  привезла  з Німеччини додому – в ній поховали матір у 1945 році. Добралися на захід Німеччини швидко: днів за три, а назад (у 1945 році) - з квітня по кінець серпня . Привезли в місто Ердінг і повели в приміщення, куди приходили бауери і вибирали собі людей на роботу. Вона працювала в сільському господарстві в с. Швайк ( село на хат двадцять). На роботу піднімали о 6 годині ранку – і до 20.00. Давали сніданок, обід і вечерю. На сніданок  і вечерю були  кофе і хліб, в обід – вермішель із шматочком сала з м’ясом і суп.  Організм втягнувся поступово і не страждав від нестачі їжі. Працювало в бауера четверо чоловік: найманий робітник, француз (військовополонений), полька і вона. У 1944 році, коли війна вже наближалася до кінця,  полька сказала хазяйці, що вона сама невдовзі буде пані.  Хазяйка заявила в поліцію і її забрали. Більше вона не повернулася.  Працювала Олександра в полі, також доїла корів, топила в хаті, прибирала – вимивала щіткою підлогу. Хата була велика :  двоповерховий будинок на 12 кімнат. У господарстві було 7 полів і ліс. Працівники мали один вихідний день –  неділю, в який не в полі працювали, а вдома по господарству. Майже в кожній хаті цього села було по 3- 4 таких же, як і вона, робітників.
Дуже хотілося додому або хоч  дістати якусь звістку. Коли її забирали в Німеччину, то батько, працюючи стрілочником на ст. Бахмач – Київський  під началом німця, взяв його адресу в Бахмачі. На цю адресу вона й прислала лист додому. Хазяйка віддала їй перший  лист - відповідь  з дому. Наступну відповідь з дому хазяйка вже не віддала. Побачивши, що вона поклала лист у шухляду, Олександра таємно його взяла, прочитала і поклала назад. Більше відповідей на свої листи не отримувала. Одного разу, в кінці 1942 року, вона прикинулася хворою, щоб відправили її додому, але хазяйка відвела до лікаря, який сказав: «Не больна, кортить мама».
У 1945 році американці бомбили це село. Хазяйка запитувала її куди слід ховатися, адже у неї вже був домашній досвід. Вона відповіла, що куди не потрапить бомба - ніщо не допоможе. Олександра нікуди не ховалася, відпочиваючи в спальні під час нальоту, адже  наступного дня потрібно було йти на роботу. Звільнили  її від невільницької праці американці. На  хазяйку перед тим  працювало  3 українців і один француз. Вони запитували в американців, коли їм  додому, адже француза відразу відправили. Їм  відповіли, що не зараз – буде ще війна з «руськими». Але через тиждень почали відправляти. Хазяйка пропонувала залишитися. Дехто виїхав до Америки. Вона не схотіла. Додому відправляли у товарних вагонах. Шлях був довгий : 4 місяці. Часто залізничні колії були розбиті. Спали на нарах. Колишні невільники пройшли багато медичних комісій, щоб не привезли додому яку – небудь заразу.
 Після повернення вона часто бувала в міліції  – допитували. Невдовзі пішла на роботу в депо. Попрацювала з місяць – звільнили за скороченням штату, але в    дійсності через роботу в Німеччині. Змушена була поїхати в Конотоп з чотиримісячною дитиною ( на той час вона розвелася з чоловіком) в «райпрофсож» до Васєкіна.  Він наказав знову прийняти її  на роботу.  Олександра Антонівна знала Дудко Марію Сергіївну, що жила по вул. Радгоспній в м. Бахмачі, яку  звільнили з посади квиткового касира на ст. Бахмач- Пасажирський  через перебування на роботі в   Німеччині.  Таким несправедливим  ставленням до тих, хто повернувся  з  примусових робіт в Німеччині або з військового полону, Сталін і його найближче оточення  намагалися приховати власні політичні помилки  як до війни, так і під час неї.
 Минуло  багато років після початку і закінчення війни, але в пам’ять Олександри Антонівни часи  поневіряння на невільницькій роботі в Німеччині закарбувалися назавжди. Можливо таке зберігається в людській свідомості  не тільки через жахливість минулого, а й тому, щоб донести правду до наступних поколінь. З надією, щоб не повторилося нічого подібного.
 
Тетяна Стрикун,
директор Бахмацького районного історичного музею.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: golospris2017@ukr.net, golospris@i.ua
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: UA633808050000000026003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^