» Чотири десятки літ у "Берізці"
Інформація до новини
  • Переглядів: 222
  • Автор: admin
  • Дата: 5-01-2018, 08:51
5-01-2018, 08:51

Чотири десятки літ у "Берізці"


Розпочався новий 2018 рік. Ми, колектив ТОВ «Голос Присеймів’я», сповнені нових творчих планів та ідей, аби наші читачі були задоволені друкованим словом, перебували у вирі подій, які відбуваються в нашому районі. Дякуємо нашим постійним передплатникам, які і в цьому році залишаються вірними товаришами нашої газети.
Поціновувачкою районки вже багато років є Валентина Володимирівна Вікторова, яка неодноразово радувала наших читачів своїми творчими дописами. Нині хочу розповісти про неї як про педагога за покликанням із багаторічним досвідом, творчу та чуйну за вдачею, приємну у спілкуванні жінку, найдорожчу маму для доньок, турботливу та лагідну бабусю для внуків.
Народилася Валентина Володимирівна у місті Бахмач, виховувалась у великій та дружній багатодітній родині. У сім’ї, крім дівчини, підростало іще четверо дітлахів – сестра та троє братів, яких вона безмежно любила. Навчання у школі, а відвідувала Валя п’яту міську, приносило лише задоволення, адже наука давалася легко. Особливо полюбляла мову та літературу, бо вже тоді товаришувала з поетичним словом. Дів­чина завжди була активною, енергійною, на неї можна було покластись у будь­якій ситуації, саме за це цінували її однокласники. Закінчивши середню школу із золотою медаллю, над вибором майбутньої професії довго не задумувалася – стала студенткою омріяного вузу – Ніжинського державного педагогічного інституту. Часто із теплотою в серці згадує Валентина Володимирівна шкільне життя, таке бурхливе і безтурботне, яке подарувало їй гарну подругу Галину Іванівну Дорошенко. Дівчата навчалися в одному навчальному закладі, товаришували, ділилися найсокровеннішим. Цю дружбу вони зберегли і донині.
Трудову педагогічну діяльність молода вчителька розпочинала у сільській місцевості. Деякий час працювала у Борзнянському районі, а потім у Тиницькій школі. Валентина Володимирівна любила свою роботу, була наділена вмінням знаходити заповітну стежину до кожного дитячого серця. А скільки доброти, всього гарного і вічного вклала ця жінка у душі маленьких вихованців, коли працювала вихователем, а згодом і методистом дошкільного навчального закладу «Рукавичка». Вже досвідченим педагогом прийшла вона на посаду методиста днз «Берізка», роботі у цьому садочку віддала 40 років свого життя. Працю її достойно оцінювали, адже педагог неодноразово одержувала Грамоти як районного, так і обласного рівнів, їй оголошували Подяки, а у 1988 році Валентина Володимирівна Вікторова отримала звання «Відмінник народної освіти». Але найбільша нагорода для педагога – вдячність вихованців та їх батьків.
Валентину Володимирівну завжди поважали і цінували колеги, прислухались до її порад. Поряд з методичною роботою, яку працівник освіти виконувала бездоганно, вона чимало років була головою профспілкового комітету, відстоювала інтереси колективу.
Понад усе дорожить жінка своєю сім’єю. Вона виховала, дала путівку у самостійне життя двом прекрасним донькам. Старша Ірина, присвятила себе улюбленій справі – медицині. Чимало років стояла на варті здоров’я жителів Бахмаччини. Молодша Марина обрала омріяну професію вихователя та пішла педагогічною стежиною мами, нині працює у садочку. Обидві доньки вдячні мамі за її любов, недоспані ночі, безцінні поради. Хоч Ірина Володимирівна та Марина Петрівна уже дорослі, мають свої сім’ї, але ніколи не забуваються про матусю, живуть для її щастя.
На жаль,багато років тому невблаганна доля розпорядилася так, що у розквіті сил пішла із життя сестра Валентини Володимирівни. Без маминого піклування залишилася тоді 5­річна Галинка. Валентина Володимирівна турбувалася про дівчинку, стала їй другою мамою. Нині Галина проживає в місті Суми, вона сама вже мама і бабуся, але її уваги, добрих слів ніколи не бракує для Валентини Володимирівни. Вона часто телефонує, приїздить у гості. Вони – одне ціле, одна велика родина, стосунки в якій побудовані на добрі, любові та взаєморозумінні.
Знадобилися знання педагогіки бабусі і у вихованні внучки Жанни, яку вона просто обожнює. Дівчина гарно навчалася в школі, закінчила Бахмацьку школу мистецтв по класу фортепіано, полюбляє, як і її бабуся, поетичне слово, закінчила вищий нав­чальний заклад, має улюблену професію. Нині Жанна створила свою сім’ю, проживає за кордоном, але ніколи ні на день не забуває про своїх рідних, маму, бабусю. Ось саме тому, аби спілкуватися із своєю кровинкою, Валентині Володимирівні доводиться опановувати комп’ютер. І це їй вдається на славу.
Хоч і перебуває нині жінка на заслуженому відпочинку, але їй сумувати ніколи. Вона із задоволенням готує свої «фірмові» пиріжки, якими пригощає рідних, а також дорогу їй серцю подругу Світлану Ігорівну Козак. Вони часто зустрічаються за чашкою ароматного чаю, ото вже наговоряться досхочу.
Радують душу жінки і домашні улюбленці – собака Принц та кіт Сєнька, які стали, ніби члени її сім’ї. Якось морозного дня Валентина Володимирівна прихистила собача, щоб не замерзло. Воно так і залишилося жити в її квартирі. З того часу минуло років сім. А кіт господарює у господі вже тринадцять років.
Хто знає Валентину Володимирівну Вікторову, скажуть, що вона творча особистість, має веселу вдачу. Адже неодноразово була тамадою на весіллях, писала чудові сценарії, а її власні вірші зачаровують кожного, хто порине у світ поезії. Її перу належать чудові привітання із ювілейними і пам’ятними датами, професійними святами. Валентина Володимирівна безмежно шанує свій колектив, до якого за роки роботи прикипіла і душею, і серцем. Часто спілкується із колегами по телефону, з радістю ділиться своїм досвідом із молоддю. А нещодавно, коли в садочку відбувалися новорічні ранки, Валентина Володимирівна із задоволенням побувала на них. З великою радістю спостерігала вона за метушливою дітворою, звичайно ж, відпочивала душею та отримувала насолоду від спілкування з дорогими їй серцю колегами.
На жаль, наше життя таке швидкоплинне, з часом все змінюється. Але не міняється, не згасає любов та повага доньок до своєї мами, яка для них в усьому є прикладом, гідна тільки шани і захоплення. Найголовніше для доньок Ірини та Марини, коли матусині очі, кольору небесної блакиті, випромінюють радість та щастя. Доньки намагаються зробити все, щоб кожна хвилина життя найріднішої для них людини приносила задоволення, щоб кожна її мрія здійснювалася, щоб кожна мета була досягнутою, а розпочата справа – успішною. Тож натхнення Вам, шановна Валентино Володимирівно, здоров’я та якнайбільше гарних новин.
Інна Мозгова.
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Павлику ПУГАЧУ

Павлику ПУГАЧУ
на 5 рочків

Зичимо тобі, наш хороший, радості й добра на всі літа, вірних друзів і легкої ноші на крутих доріженьках життя. Хай тебе здоров’я не оминає, доброта людська не полишає, щоб цвіла завжди у ріднім краї щастям доленька твоя ясна.
Тато, мама.

Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: 26003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^