Він сидів за останньою партою. Гарно навчався. Бешкетував, жартував на уроках, і як усі, отримував за це. Не був одним із перших, не вихвалявся, не знімав зірок з неба.
Після закінчення школи майже не бачилися. Випадково зустріла у камуфляжі з медалями, які виблискували на сонці. Високий і стрункий. Статний і відважний. Із незнайомим нам поглядом…
Невже це той самий Роман Голуб, мій однокласник? Простий український хлопець, який виріс в мирний час, і який навіть гадки не мав, що теж доведеться брати в руки зброю і воювати як дідипрадіди?
Знаю, що розповідати про себе не любить, але всетаки погодився прийти до КЗ «Бахмацький районний історичний музей ім. М.Г. Яременка» на зустріч із учнями 7 класу ЗОШ № 4 (учитель В. Байло).
Наш земляк 15 місяців знаходився у зоні бойових дій на лінії розмежування під Старогнатівкою. Один лише Бог та бойові побратими відають, що довелося пережити.
Саме в найтяжчі хвилини пригадував рідне село Бахмач і своє безтурботне щасливе дитинство. Вижити, почути знову голос неньки, близьких, поговорити хвилинку після обстрілів із друзями було найзаповітнішою мрією.
Роман Голуб зазначив: «Я знав, що мушу бути там, бо собі не пробачу, якщо не допоможу в тяжку хвилину країні. Ця війна змінила мій світогляд і навчила цінувати кожну мить.
Що найстрашніше на війні? Найстрашніше це підвести своїх товаришів по зброї, це дивитись у вічі батькам загиблого побратима...
Вдома зовсім інше життя. Багато людей навіть не усвідомлюють, що насправді відбувається в Україні. Для них війна – просто далекий відгук.»
Майже годину присутні, затамувавши подих, слухали розповідь гвардії сержанта, командира відділення про героїзм українських військових і волонтерів. З глибоким сумом та болем в очах палкий патріот ділився спогадами, що пережив за час, проведений в зоні АТО. Своїм прикладом показав, що не тільки словами можна любити Батьківщину, але і вчинками доводити це.
А наостанок мужній захисник посміхнувся: «З війни зберігаю дитячі малюнки. Зігріті теплом та позитивом, вони вселяють надію у світле майбутнє і дають зрозуміти: «Нам є що захищати, є що берегти!».
Валентина Пушенко, директор музею.