» У долі кожній - лиш одна зоря...
Інформація до новини
  • Переглядів: 43
  • Автор: admin
  • Дата: 15-11-2019, 08:35
15-11-2019, 08:35

У долі кожній - лиш одна зоря...

Цьогорічна осінь досить довго чарувала нас принадами бабиного літа: дні стояли сонячні і дзвінкоголосі – від землі до самої високості.
Шкода, що вони так швидко збігають, падають, мов достиглі каштани на брук, і зникають у плинові часу…
Древні недарма повчали, що найшвидкоплинніша із рік – це ріка часу. То статечно, поволеньки омиває вона береги вічності, а то швидко і оковирно зносить місточки всіх надій і сподівань, наражаючи їх на конозисті пороги Долі…
Ще рік тому о такій же порі готувався Дмитро Васильович Матус до свого сімдесятиліття, яке припадало і на День Ангела –св. Дмитра, а вже за декілька тижнів потому його не стало серед нас – перестало битися серце талановитого хірурга і людини, небайдужої до всього сущого на землі…
Ой, летіли дикі гуси…

Народився Дмитро Матус у простій селянській родині на Хмельниччині ­ в самому осерді Поділля, де любов до рідної землі і свята шана до батька ­ матері – найголовніші складові у вихованні дітей, у формуванні особистості.
З цим і зростав, тягнувся мов молодий міцний пагінець до світлого, доброго.
Найперші із спогадів дитинства –осяяна сотнями свіч, святково прибрана сільська церква, куди за руку його разом з молодшим братом Петром привела сестра Ганя, котра більше опікалася ними, ніж батьки за щоденною важкою працею.
Пригадував Дмитро Васильович, як одного разу сестра привела їх до ставу за селом. Буяла осінь буйноцвітами своїх неповторних барв, сонце вже повертало на захід,було так гарно і затишно у цьому дивовижному храмі осені. Та враз цю передвечорову тишу сполохали своїми крильми дикі гуси, котрі прошкували на південь. Присіли до води на якусь мить і знову знялися у свою нелегку путь, та один птах з усієї небагаточисельної зграї залишився на тихому плесові води – в нього було надвереджене крило. Діти намагалися прикликати птаха, але він відпливав все далі й далі до середини ставу.
Прибігали й наступного дня, та знедоленого сироту так і не знайшли. Згадували про нього із сльозами на очах, що вчасно не змогли знайти. І хтозна, можливо саме о тій порі виникла у малого Дмитрика думка – вивчитися на лікаря, щоб допомагати людям, як свого часу дуже прагнув його дід, котрий був військовим. Бо однією із складових всеосяжного людського щастя є право на осмислені крила…
Руки хірурга

Навчався Дмитро добре, вже в старших класах почав активно готуватися до вступу в медінститут. А коли став студентом Київського медичного, радості не було меж.
Ним гордилися і в родині, і односельці, однокласники. Молодший брат Петро згодом також став студентом сільськогосподарського вузу, а сестра залишилась з батьками в рідному селі. Та щирі теплі взаємини – оті, що родом з дитинства, між ними ніколи не поривалися.
Які зворушливі листи про сільське життя – буття писала Ганна Дмитру. Вони зберігалися в нього в конспектах лекцій, а згодом, коли вже став практикуючим хірургом, брав ті вісточки з рідного краю з собою і, готуючись до чергової операції, ще раз пробігав очима дорогі серцю рядки. Любив казати –напівсерйозно, напівжартома, що після напутніх слів сестри міцнішою стає рука.
Руки хірурга … Вони ніколи не знали спокою. Скільки й пам'ятаю Дмитра Васильовича – чи то на урочистих зборах, чи в автобусі, чи й просто на вечірній вулиці міста, руки його завжди були в польоті, мов дві птиці.
Деякі колеги приписували це його бунтівній вдачі, а насправді, напевно десь у підсвідомості, навіть у вільний від роботи час, руки ці з'єднували знов і знов найтонші волокна людського організму, даруючи йому безцінний дар – дар життя.
Своїм професійним становленням Дмитро Васильович завдячував головним лікарям Бахмацької ЦРЛ ­ хірургам Миколі Миколайовичу Дятлову, Івану Павловичу Білогруду, колегам по хірургічному відділенню: Василю Семеновичу Єрку, В'ячеславу Володимировичу Агафонову, Анатолію Івановичу Сороколату, Людмилі Іванівні Забєліній. У кожного із них був свій «почерк», свій стиль роботи, який Матус, як завідуючий відділенням, міг спрямувати в одне потрібне русло.
З материнською теплотою в голосі згадує про Дмитра Васильовича колишній незмінний начмед Бахмацької ЦРЛ Лідія Єфремівна Бойко : « Інколи Матус був безкомпромісний, але у вирішенні будь – яких злободенних питань на нього завжди можна було покластися як на досвідченого фахівця і порядну людину».
В житті нема напівціни, в житті нема напівлюбові…
Бахмаччина стала для Д.В.Матуса другою малою батьківщиною, сумлінному служінню якій він віддав 45 років свого життя. Тут разом з дружиною Надією Василівною ( теж лікарем за фахом) народили й виростили дітей, діждалися онуків.
Літніми спекотними вечорами поспішали всім сімейством на дачу у село, де був і город, і садок, і невеличке господарство. Напрацьовувалися там до мозолів.
Та найголовнішим у житті Дмитра Васильовича були операційна, все відділення. Він не просто працював, він цим жив і не мислив свого життя інакше.
До якоїсь із пам'ятних дат у його житті колеги підрахували, що в операційній він провів близько 7 років життя.
Свого часу його знаменитий попередник, сподвижник хірургії початку 20 століття, до речі теж уродженець Поділля Вайно­ Ясинецький (згодом Лука­ єпископ Кримський), успішно завершивши одну із складних операцій, сказав колегам: «Це остання. Бо завтра я одягаю рясу священника і йду служити людям в новому статусі…»
Після своєї останньої операції Дмитро Матус не встиг і переодягнутися. Ще за операційним столом йому стало погано, але руки хірурга блискуче зробили свою справу. А вже згодом в обласній лікарні йому підключили апарат штучної вентиляції легень.
«­ Батько розумів, що з ним сталося,­ пригадує донька Наталя,­ але нас заспокоював своєю незрадливою посмішкою. До останньої миті…»
« Журавлика я поглядом пригорну, торкнуся серцем до його «курли»,­ писала свого часу Ліна Костенко, поезією якої щиро захоплювався і Дмитро Матус,­ « які відходять люди неповторні. Якби іще хоч трішки побули…»
Раїса Ніконова, кор. журналу « Соціальний захист сьогодні».
Шановний відвідувачу, Ви не зареєстровані.
Ми радимо Вам зареєструватися або увійти під своїм іменем

Новий коментар

І'мя:*
E-Mail:
Коментар:

Вітання

Нашій дорогій


Детальніше

Всі вітання


Оголошення та реклама


Всі оголошення

Голос Присеймів'я

Телефон/факс редакції: 0-46-35-21503
E-mail: Golospris@cg.ukrtel.net
Skype: Голос Присеймів'я
Р/р: 26003588776 код: 02476103
МФО: 380805 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Київ.

Важливо

Передрук інформації дозволяється лише при розміщенні прямого посилання на оригінал.
Адміністрація сайту може не поділяти думку авторів публікацій і не несе відповідальності за матеріали.
^